>

У Німеччині «Союз 90/Зелені» рішуче підтримують Україну

    З початком широкомасштабної російської агресії проти України «Союз 90/Зелені» із числа урядової коаліції ФРН стали найбільш послідовними прихильниками постачання нам зброї, включаючи і системи важкого озброєння для ЗСУ. При цьому, на відміну від інших партій в урядовій коаліції (есдеків і вільних демократів), спостерігаємо повне внутрішньопартійне єднання в цьому питанні.

    Дане становище сприймається неоднозначно союзниками по коаліції і опозицією. Наприкінці квітня цього року критики з боку «об’єднаної опозиції» (ХДС/ХСС) в Бундестазі звинуватили представників «зелених» в тому, що вони в останні місяці різко змінили свою політичну позицію пацифістів. Тоді ж, на одному із передвиборчих мітингів в Білефельді, де виступав «зелений» міністр економіки та віцеканцлер Роберт Габек, помітили банер з надписом «Зелені – розпалювачі війни». Нагадаємо читачам, що це саме той Хабек, котрий рік тому у травні 2021 р., як співголова партії відвідав зону АТО і заявив німецьким ЗМІ про необхідність постачання оборонної зброї Україні з боку Німеччини. Це викликало шалену критику в німецькому політикумі, а Анналєна Бербок (на той час друга співголова партії) навіть спростовувала слова свого колеги, наголошуючи на тому, що розв’язати т.зв. «конфлікт» можливо виключно дипломатичними кроками. У нещодавньому інтерв’ю вона заявила: «З німецькими поставками зброї ми дали б пану Путіну ще один привід для нападу на Україну. Ми не хотіли зробити йому таку послугу» (Der Spiegel, 19/2022). Натомість, ще один впливовий представник партії, прем’єр-міністр землі Баден-Вюртемберг Вінфрід Кретчманн, запевняє, що Хабек мав рацію і докоряє сам собі за мовчання з цього приводу, бо як політик не хотів втягуватися у зовнішньополітичні дебати.

    Критики з боку опозиції свідомо апелюють до історії партії, чудово розуміючи, що для більшості населення як в Німеччині, так і за її межами, «зелені» є втіленням екологічних, антивоєнних і антиядерних масових виступів в 1970-х роках і, значною мірою, наслідком  студентських протестів 1968 р. «Патлаті хіпі» виступали за сексуальну свободу і узаконення канабісу, проти НАТО і завершення війни у В’єтнамі, а на своїх численних демонстраціях не боялися вступати в бійки з поліцією, як це робив майбутній міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер. Існували і тісні зв’язки із маоїстським Комуністичним Союзом Західної Німеччини. Візуально своїм довгим волоссям це покоління зараз нагадує один із «яструбів» партії Антон Гофрейтер, чиї різкі висловлювання викликають найбільший вогонь опозиції у відповідь і навіть змушують дистанціюватися партійних лідерів «зелених».

    У 1980-х роках «зелені» вийшли на широку політичну дорогу і досягли певного успіху не в останню чергу завдяки масовому руху проти розміщення в Західній Німеччині американських ракет Першинг-2 та крилатих ракет з ядерними боєголовками. Аварія на Чорнобильській АЕС у 1986 р. додала нових прихильників серед німецьких виборців партії, яка виступала за обмеження використання ядерної енергетики, і «зелені» на федеральних виборах 1987 р. набрали 8,7 % голосів. Після об’єднання Німеччини партія майже втратила підтримку виборців, зосередивши свою увагу на екологічних проблемах замість соціальних, і лише об’єднання із східнонімецьким «Альянсом 90» (доволі неоднорідною групою активістів за громадянські права) уможливило подолати 5% рубіж. Але «зелені» втратили одного із своїх лідерів і «батька-засновника» партії – Отто Шілі програв вибори на посаду лідера партії і перейшов до лав СДПН, а пізніше став міністром внутрішніх справ.

    На такому ґрунті немає нічого дивного, що у 1999 р. «зелені» у коаліції з есдеками (канцлер Герхард Шредер і віце-канцлер, міністр закордонних справ Йошка Фішер) погодилися взяти участь у військовій операції в колишній Югославії. Кретчманн згадує: «…ми разом із Йошкою Фішером у 1999 році, з огляду на війну в Косово, вирішили, що наш обов’язок запобігти серйозним порушенням прав людини в центрі Європи». На думку Кляйнерта, вирішальним моментом для такого рішення стала різанина у Сребрениці. Попри це Йошка Фішер (якого почали обзивати «Йошка Геббельс») все ж отримав свою порцію червоної фарби в обличчя, а сама партія почала стрімко втрачати прихильників. Очевидно саме тому вже через два роки партія відмовилась підтримувати рішення уряду Шредера про направлення німецьких військових до Афганістану і почала відновлювати свої позиції завдяки вимогам про закриття в Німеччині атомних електростанцій. На думку німецьких аналітиків ці події призвели до того, що «зелені» перетворилися на партію, яка намагається дотримуватися праґматичного підходу (Realpolitik) до питань внутрішньої і зовнішньої політики, що підтверджується підтримкою уряду Ангели Меркель. 14,8% і 118 місць у бундестазі, які партія здобула на виборах 2021 р., це найвищий результат за всю історію. Цей результат зробив її третьою після ХДС/ХСС і СДПН впливовою політичною силою.

    Сьогоднішні лідери партії «зелених» це молоде покоління, не обтяжене рефлексіями страху неминучості третьої світової війни (наприклад, співголова партії 28-річна Рікарда Ланг). 26 лютого 2022 р. (субота – третій день війни) стало одним із знакових днів для партії «зелених». Саме в цей день Габек і Бербок фактично змусили канцлера Шольца виділити Україні перші партії оборонного озброєння. З цього часу ми можемо говорити про те, що «зелені» перевдягалися в оливково-зелену камуфляжну форму. Антон Гофрайтер, ботанік за освітою, котрий ніколи не служив в бундесвері за станом здоров’я, в останні місяці став спеціалістом з важкого озброєння. «Ми маємо справу з імперською колоніальною загарбницькою війною», – стверджує ботанік, котрий знає назви всіх квітів і рослин в берлінському Тіргартені, а тепер вже розрізняє і всі види важких озброєнь. Його критичні виступи проти канцлера Шольца і закиди йому щодо неспроможності діяти швидко в умовах війни викликають роздратування в середовищі есдеків: «Складається враження, що гасло «ніколи більше війни» змінили на гасло «ніколи більше війни без нас» (Der Spiegel, 18/2022).

    Значна частина німецького суспільства перебуває в полоні старих «пацифістських» стереотипів, а окремі є відвертими прихильниками «лівих» та правої партії «Альтернативи для Німеччини» (AfD). Можливо тому і спробували закидати яйцями Бербок у Вупперталі під час її травневого виступу на передвиборчому мітингу. Але навряд чи за її концепцію «феміністичної зовнішньої політики». Нинішня міністерка закордонних справ Німеччини народилася в Ганновері в сім’ї борців за екологію і чисте навколишнє середовище, а в її дитячій кімнаті висів плакат Greenpeace. Цілком очевидно, що гасло феміністичної політики – «Роззброєння і демілітаризація», – мало б стати для неї дороговказом. Але в умовах війни і він радикалізується. «Суттю феміністичної зовнішньої політики є необхідність мати на увазі всіх людей», – заявила нещодавно міністерка. Дещо абстрактне і розмите змістовно визначення дає підстави для критики опонентів, котрі намагаються звинуватити її в тому, що постачання озброєння Україні якраз і сприяє мілітаризації. Однак треба віддати Бербок належне, яка продовжує стверджувати, що найвище моральне право полягає в тому, що жертва повинна себе захищати. Незалежно від того, чи це стосується жінки перед гвалтівником, чи держави перед агресором. Хочеться вірити, що її приїзд в Україну 10 травня ц.р. лише зміцнить її позиції. У будь-якому випадку, перед Бербок і партією «зелених» стоїть складне завдання подолання скомпрометованої «Ostpolitik».

    Стельмах С.П.,

    доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник

    ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»

    Перейти до початку