-  російсько-українська війна негативно впливає на баланс сил у багатьох регіонах світу, це яскраво спостерігається в азійських країнах. У цій ситуації Індія намагається зберігати регіональний статус-кво та баланс сил у Південній Азії. Офіційний Делі розглядає війну в Україні не як протистояння Москви та Києва, і навіть не як війну Заходу та РФ, а як частину ширшого суперництва між Заходом і Китаєм. Індія не може однозначно підтримати Захід, бо у їхньому розумінні це призвело б до непотрібної зараз дипломатичної конфронтації із КНР, що своєю чергою створило б ризик збройної ескалації у спірних прикордонних районах. А цього офіційний Делі не може допустити, оскільки не готовий до лобового зіткнення з КНР, а отже і з Пакистаном, з яким у них також невирішені територіальні проблеми.

- Індія претендує на статус одного зі світових центрів сили зі своєю зоною впливу, а тому послідовно підтримує ідеї поліцентричного багатополюсного світового порядку. У цьому контексті основна мета Делі – не тотальний розгром КНР, який є суперником, а визнання Пекіном Індії як одного з полюсів сили  Азії, тобто наявності у Делі власної сфери інтересів в Індійському океані, Південній та Південно-Східній Азії. Це частково співпадає з тим, як свої претензії до Заходу обґрунтовували у Москві напередодні вторгнення в Україну. Певна схожість загальних поглядів на майбутнє світу (не на Україну або на обґрунтованість вторгнення) зумовлює бажання Індії зберігати стосунки з Росією, але при цьому Індія ніколи не підтримуватиме дії РФ в Україні й виступає за мирне врегулювання військового конфлікту.

- Індії не вигідне послаблення Росії до стану «сировинного донора» або «молодшого партнера» Китаю. Це не відповідає геостратегічним розрахункам Делі, оскільки змінює і без того асиметричний баланс сил у регіоні на користь Китаю. Для Індії дуже важливо тримати Росію у фокусі своєї політичної уваги та стежити, щоб через Росію не утворилися нові загрози національній безпеці, особливо з урахуванням нестабільної ситуації у сусідніх Пакистані та Афганістані. Делі намагається всіма силами запобігти утворенню чогось на кшталт осі “Москва-Пекін-Ісламабад”, про яку заговорили після виведення американських військ із Афганістану.

- Індія хоче зберегти свою “стратегічну автономність”, оскільки для неї це єдиний спосіб втримати світову систему в певному балансі, не допустити надмірної монополізації глобального впливу однією зі сторін – США чи КНР. Підтримка однієї зі сторін – Заходу (США) чи КНР – означала би автоматичний підрив балансу сил. Оскільки війна в Україні розглядається Індією як неодмінний маркер вибору сторони у цьому глобальному протистоянні, зміна нейтральної позиції з боку Делі щодо російсько-української війни виглядає малоймовірною. У той же час, відверто підтримувати Росію Індія також не стане, в тому числі через зближення РФ з Пакистаном та Китаєм в останні роки.

- Із великою часткою вірогідності  Індія збільшуватиме імпорт російських енергоносіїв через привабливі знижки, виступатиме за недопущення монополізації ринку збуту Китаєм та протидіятиме власній енергетичній кризі. Навряд чи найближчим часом Делі зменшить імпорт з РФ або відмовиться від російських нафти та вугілля. Принаймні, поки Індія не знайде альтернативних постачальників, або не збільшить власний видобуток, або не наростить поставки з Близького Сходу та США (якщо ті запропонують знижки, що малоймовірно). Ключова причина – не велика залежність від поставок з РФ (частка яких не дуже значна), а складна внутрішня ситуація в індійський енергетиці та необхідність у знижках.

- Індія не приєднуватиметься до західних санкцій проти РФ з політико-ідеологічних причин, не пов’язаних зі ставленням до України. У Делі вважають, що приєднання до санкцій зруйнує їхню політику “стратегічної автономності”, підпорядкує волі Вашингтона, а також розпалить конфлікт із Китаєм у регіоні. До того ж, в Індії, як і в багатьох країнах Азії, скептично ставляться до застосування Заходом санкцій, бо вважають, що в будь-який момент великі країни Азії можуть перетворитися в очах США на суперників, яких захочуть покарати таким же «санкційним» способом.

- Необхідно мати на увазі, що в умовах санкцій й виходу багатьох західних фірм з Росії, індійські компанії отримують можливості розширити там свій ринок збуту за рахунок відсутності великої конкуренції. Зокрема, це стосується експорту продуктів харчування через Південний Кавказ, а також експорту фармацевтичних компаній, які на сьогодні мають лише 2% ринку лікарських засобів у Росії, а тепер мають можливість розширитися. Крім того, це ж стосується і перспектив розширення імпорту російських алмазів

- В цілому, війна в Україні не створює критичної проблеми для торгово-економічних інтересів Індії. У своїй зовнішній торгівлі Делі більше орієнтується на західні ринки. На відміну від Росії, з якою товарообіг у 2021 році ледве досяг $ 8 млрд, торгівля з країнами ЄС приносить Індії € 62,8 млрд, а зі США – $ 110 млрд. Саме Євросоюз лишається одним з найбільших інвесторів у індійську економіку і за підсумками останніх 20 років вклав туди $ 88 млрд. Проблеми, пов’язані з санкціями проти російських банків, створюють дискомфорт, але не загрожують життєво важливим інтересам Індії у цій галузі і не поглиблюють ситуацію на стільки, щоб змушувати Делі відмовитися від торгівлі з РФ.

- Велику роль для Індії відіграє військово-промисловий комплекс (ВПК), що значною мірою залежить від російських військових поставок й має велике значення у індійському протистоянні з Пакистаном і Китаєм. Через санкції проти РФ індійський ВПК опинився під загрозою послаблення та заморозки великих проектів. Залежність від РФ унеможливлює відмову Делі від військово-технічної співпраці з Москвою. Але ця залежність не є критичною, про що свідчать наступні факти. За останні 20 років Індія зробила чимало для диверсифікації своїх військових поставок (навіть зменшивши частку російського озброєння з понад 80%, як це було у 1990-х, до майже 40% станом на сьогодні). Це все ще доволі значна цифра, і Росія безперечно є одним з головних і ключових партнерів Індії у галузі ВПК.

Висновки для України:

- Нейтральна позиція Індії не означає приховану підтримку дій Кремля в Україні. Делі постійно наголошує на необхідності дотримання норм міжнародного права, що є актуальним і для України. Критикувати Індію за нейтралітет чи балансування, обумовлені зазначеними вище обставинами та особливостями індійського світосприйняття, не варто. Так само, як і вимагати повного приєднання до санкцій щодо Росії. Доцільно у відносинах з Делі робити акцент на спільному захисті світового порядку, в якому мають бути чіткі правила, а не ідеологічні розколи, політичні війни та неконтрольована гонка озброєнь.

- Індії не вигідне затягування війни в Україні, оскільки це відвертає їхніх союзників у США від Азії, а отже послаблює американську присутність у цьому регіоні, яка відповідає індійським безпековим інтересам у контексті протистояння Китаю. Делі, безперечно, підтримає будь-які мирні переговори України й можливо буде просувати їх на міжнародному рівні і навіть (при певних обставинах) може погодитися виступити гарантом безпеки України. Крім того, затягування війни ставить Індію у незручне становище відносно країн ЄС, у підтримці яких Делі зацікавлений на противагу Китаю.

- Більшість факторів, які формують позицію Індії щодо війни в Україні, не пов’язані з Україною, а здебільшого викликані політико-ідеологічними питаннями, особливостями зовнішньої політики та внутрішнім сприйняттям індійцями навколишнього світу. З такими питаннями працювати необхідно комплексно та протяжний період. Відтак, системна робота з Індією займатиме чимало часу та ресурсів, і не обмежуватиметься питанням збільшення експорту або залученням інвестицій.

- Через складну логістику, фінансові перешкоди та санкції, Індія поступово може зменшуватиме свою залежність від імпорту російського озброєння шляхом диверсифікації джерел постачання. А коли Делі почне розвивати власний ВПК, можна їй запропонувати створення спільних українсько-індійських підприємств, щоб національні індустрії розвивалися разом. Перспективними напрямами тут виступає авіація, а також аерокосмічна галузь. Однак такі проекти скоріш за все зможуть запрацювати у довгостроковій перспективі.

- Україні необхідно переглянути свою політику щодо Індії та, в цілому, Південної Азії, а саме негайно активізувати прямий політичний діалог. Заради цього слід оптимізувати підготовку кадрових ресурсів на цей напрямок, переформувати роботу посольства, посилити медіа-присутність, розробити окрему регіональну стратегію, почати налагоджувати широкі академічні зв’язки з університетами та створювати спільні аналітичні центри, активніше долучати фахівців, які знаються на місцевому контексті та культурно-ментальних реаліях таких держав, як Індія, активно працювати з лідерами громадської думки, у тому числі через соцмережі.

- Україна навряд чи зможе радикально змінити свою індійську політику або заручитися повною підтримкою Індії своєї позиції щодо РФ, оскільки більшість причин, якими зумовлене нинішнє позиціонування Індії у контексті війни, не мають стосунку до офіційних Києва, а іноді й Москви, і на них Україна не має впливу. Крім того, усталене ставлення до України також впливає на якість двосторонніх зв’язків і змінити його швидко не вдасться, принаймні без налагоджених політичних зв’язків, медіа-присутності тощо. Відтак, у коротко- та середньостроковій перспективі Україні варто зосередитися на освітньо-гуманітарній співпраці, налагодженні регулярного політичного діалогу та розвитку тісних академічних зв’язків між двома країнами. Певну роль у цьому може відіграти і Всеукраїнська асоціація індологів (НАН України).

                                           Лукаш О.І. - провідний науковий співробітник

ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»,

                                        Президент Всеукраїнської асоціації індологів