ОГРВ була створена внаслідок суттєвого скорочення колишньої радянської (а згодом – російської) 14-ї армії, що була розміщена у Придністров’ї з 1960 р., і на початку 1990-х рр. брала участь у придністровському конфлікті. Сама по собі ОГРВ є не чисельною – близько 1700 військовослужбовців РФ. До того ж переважна більшість її особового складу комплектується з місцевих жителів, що мають російські паспорти. Раніше ротація здійснювалася через територію України, але з 2014 р. ця можливість була скасована. Окрім того, Молдова вважає присутність ОГРВ у Придністров’ї незаконною й вимагає виведення російського контингенту. На етапі планування війни проти України російське командування мало намір використати ці війська, разом зі збройними формуваннями сепаратистів ПМР, для нанесення удару в тил Одеської та Вінницької областей. Відтак потенційна можливість використання ОГРВ та збройних формувань «ПМР» становить пряму загрозу як Молдові, так і Україні.

З метою залучення сепаратистів Придністров’я до участі у війні проти України російські спецслужби вже здійснили ряд провокацій. 25 квітня 2022 р. у м. Тирасполь сталися вибухи у будівлі так званого «міністерства держбезпеки». Однак на момент вчинення провокації будівля виявилася порожньою. Наступного ж дня, 26 квітня, на території радіоцентру в селищі Маяк було підірвано дві передавальні антени, а 27 квітня з’явилися повідомлення про стрілянину, яка нібито відбулася у районі військових складів у селі Колбасна. Ці склади були розміщені наприкінці «холодної війни», коли СРСР відводив війська з країн Організації Варшавського договору. Склади є важливим і вкрай небезпечним стратегічним об’єктом. На них зберігається близько 20 тисяч тонн боєприпасів, детонація яких може призвести до техногенної катастрофи регіонального масштабу. Стан боєприпасів важко оцінити, адже на них не допускалися незалежні спостерігачі, включаючи місію ОБСЄ. Склади охороняються російськими військовими, які згідно з рішенням Стамбульської наради ОБСЄ (1999 р.) мали бути виведені з регіону до 2001 р., але й досі залишаються у Придністров’ї попри протести офіційної влади Республіки Молдова.

У Києві та Кишиневі розцінили спроби дестабілізації у Придністров’ї як зумисну провокацію, спрямовану на втягування «ПМР» до російсько-української війни. У травні, під час виступу в Європейському парламенті, президентка Молдови М. Санду вкотре озвучила вимогу до РФ вивести своїх військових з території Молдови. Натомість, президент невизнаної ПМР В.Красносельський заявив, що, за попередніми даними, «сліди терористичних атак ведуть в Україну». Придністровські власті ввели режим «червоної зони терористичної загрози» й почали споруджувати блокпости на території невизнаної «республіки». Розпочалися відновлювальні роботи в аеропорту м. Тирасполь з метою його використання для прийому російських військових літаків. Таким чином проросійські сили демонстрували пряму готовність до розморожування придністровського конфлікту за самим потенційно небезпечним сценарієм.

Активізація нового джерела небезпеки для України та Молдови створювала потенційну загрозу розгортання бойових дій в Одеській області з метою відволікання сил української армії та сприяння прокладанню сухопутного коридору від Придністров’я до тимчасово окупованих РФ територій на сході України. Ці заходи російських «маріонеток» мали відповідний політичний супровід у формі заяви очільника так званого МЗС ПМР В. Ігнатьєва. В інтерв’ю російському агентству «РИА Новости» В. Ігнатьєв підтвердив наміри тираспольського керівництва домагатися незалежності ПМР з метою подальшого приєднання до РФ. За його словами, таке рішення було «відображено у підсумках референдуму 17 вересня 2006 р.» і протягом усіх років існування невизнаного утворення цей вектор «залишається незмінним». Зазначена заява викликала схвалення у Москві. Зокрема, депутат Держдуми РФ Д. Бєлік засвідчив, що бажання так званої «влади Придністров’я» увійти до складу РФ розглядається дуже серйозно. За його словами, мешканці Придністров’я не хочуть «бути Румунією і з радістю прийняли російський військовий контингент», тому пропозиція В. Ігнатьєва матиме наслідки вже «у найближчій перспективі». Д. Бєлік зазначив, що у Придністров’ї живуть люди «близькі за духом» росіянам й тому питання приєднання регіону не відкладатиметься на тривалий період.

Політичне керівництво України та Молдови цілком усвідомлюють актуалізацію прямих загроз, які уособлює існування сепаратистського утворення в Придністров’ї в умовах повномасштабної російсько-української війни. В інтерв’ю CNN, опублікованому 24 липня 2022 р., прем'єр-міністр Республіки Молдова Н. Гаврилиця погодилася з «гіпотетичним сценарієм», що її країна може бути наступною, на яку нападе РФ.

Міністерство закордонних справ Молдови підтвердило інформацію про те, що у липні 2022 р. воно не дозволило в’їзд на територію країни російським військовослужбовцям для здійснення ротації в ОГРВ. Своєю чергою МЗС Молдови наполягає на «необхідності беззастережного відновлення процесу виведення російських військ і складів боєприпасів» з цієї країни.

Зі свого боку, політичне керівництво України висловлює готовність допомогти Молдові звільнити її територію від присутності Оперативної групи російських військ, що дислокується в Придністров’ї. Про це, зокрема, заявляв керівник Головного управління розвідки Міністерства оборони України К. Буданов в ефірі національного телемарафону 22 липня.

Як бачимо, в умовах війни російське керівництво намагається використовувати сепаратистський режим у Придністров’ї як фактор впливу, дестабілізації та агресії у довколишньому просторі. Використовуючи військову присутність ОГРВ та збройні формування сепаратистів ПМР, Москва демонструє пряму військову загрозу Одеській області України, намагається здійснювати тиск на Молдову, а також, опосередковано, – на Румунію та інші країни регіону. Тим самим кваіздержавний режим ПМР сприяє дестабілізації в регіоні й змушує українських військових тримати додаткові сили вздовж придністровської ділянки українсько-молдовського кордону. Для організації серйозного наступу військ ОГРВ та сепаратистів ПМР наразі замало. Однак для створення прямої й хронічної військової загрози й підтримання високого ступеня напруги – цілком достатньо.

Ситуація довкола Придністров’я наочно підтверджує, що «заморожування» локальних конфліктів не забезпечує їх розв’язання, а навпаки, провокує агресора як до використання цих конфліктів у якості інструменту реалізації своїх стратегічних цілей, так і до мультиплікації цього формату впливу шляхом створення квазідержавних утворень на кшталт «ЛНР/ДНР», які Москва намагалася використати як механізм демонтажу української державності.

Я. О. Чорногор – к.і.н., старший н.с. відділу трансатлантичних досліджень ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України».