Відповіді на це питання документ WTA-2025, який був офіційно представлений директоркою національної розвідки Тулсі Габбард і директором ЦРУ Джоном Реткліффом комітету з розвідки Сенату  25 березня ц.р., на мій погляд, не дав. «Росія, Китай, Іран і Північна Корея — індивідуально та разом – кидають виклик інтересам США у світі, атакуючи або погрожуючи іншим [державам] у своїх регіонах... Зростаюча співпраця між цими супротивниками [США]  посилює їх стійкість проти Сполучених Штатів, потенціал бойових дій з будь-яким із них, щоб залучити іншого [третю державу], тиск на інших глобальних акторів, щоб вони вибрали собі сторону», – йдеться в оцінці (https://news.usni.org/2025/03/26/2025-annual-threat-assessment-of-the-u-s-intelligence-community).

У своїй вступній промові Габбард, яку обґрунтовано критикували в американській пресі за чисельні прихильні до Кремля коментарі, жодного разу однозначно не назвала Москву супротивником, хоча часто посилалася на виклики, які Росія кидає США. Усього у WTA-2025 РФ згадується 112 разів, що майже вдвічі перевищує WTA-2024 адміністрації Дж. Байдена, де було 78 таких посилань і в якому Росія була охарактеризована як противник Сполучених Штатів. Минулого року документ містив спеціальний розділ під дивною назвою «Конфлікт в України», тобто американська розвідка вживала офіційне московське пропагандистське кліше для визначення агресії РФ проти України. Втім, у його змісті речі називалися справжніми іменами: «загарбницька війна Росії проти України завдала величезної шкоди  РФ та її міжнародному становищу, але Росія залишається стійким і дієвим супротивником у багатьох сферах і прагне проектувати силу в усьому світі та підривати позиції Сполучених Штатів та Заходу в цілому» (ATA-2024-Unclassified-Report.pdf ). 

«Незалежно від того, як і коли закінчиться війна в Україні, поточні геополітичні, економічні, військові та внутрішньополітичні тенденції Росії підкреслюють її стійкість і постійну потенційну загрозу могутності, присутності та глобальним інтересам США», — йдеться в цьогорічному документі WTA-2025. Жодного натяку на те, у якому результаті війни є безпековий інтерес власне Сполучених Штатів у ньому марно шукати. При цьому визнається, що «великі інвестиції Москви в її оборонний сектор зроблять російську армію постійною загрозою національній безпеці США, незважаючи на значні втрати Росії в особовому складі та техніці — насамперед у сухопутних силах — під час війни з Україною. Повітряні та військово-морські сили Росії, незважаючи на певні втрати та витрату значної кількості високоточних боєприпасів, залишаються спроможними забезпечити Москву силами регіонального та глобального проектування сили, тоді як ядерні та космічні сили Росії продовжують надавати їй можливості стратегічного стримування».

Якщо у варіанті, схваленому адміністрацією Байдена, російський ядерний шантаж сприймався у поміркованому варіанті, так би мовити, «треба не допустити поразки України й водночас її перемоги, щоб запобігти  можливій ескалації конфлікту, аж до застосування Росією ядерної зброї» (Авт.), то оцінка адміністрацією Трампа ядерного фактору є абсолютно радикальною та однозначною – тільки капітуляція України (як вони її делікатно називають, «компроміс з територіальних питань») має попередити загрозу загальної ядерної війни. Як говориться у WTA 2025, «продовження російсько-української війни зберігає стратегічні ризики для Сполучених Штатів ненавмисної ескалації (не уточняється з чийого боку - Авт.) до широкомасштабної війни з потенційним застосуванням ядерної зброї».

Тим більше, з точки зору трампівських аналітиків-розвідників, Україна не має жодних перспектив благополучного для себе завершення війни: «Навіть незважаючи на те, що російський президент Путін не зможе досягти повної перемоги, яку він передбачав ініціювавши широкомасштабне вторгнення в лютому 2022 року, Росія зберігає ініціативу, а війна на виснаження дедалі визначає її військову перевагу…Зростання витрат Москви на оборону та інвестицій в оборонно-промисловий потенціал продовжуватиметься, що забезпечить високий рівень виробництва критично важливих озброєнь, таких як артилерія, ракети великої дальності, безпілотники та плануючі бомби, і гарантуватиме вогневу перевагу над Україною. … Ця жорстока війна на виснаження призведе до поступового, але постійного погіршення позицій Києва на полі бою, незважаючи на будь-які спроби США чи союзників збільшити ціну, яку має заплатити за це Москва». Американська розвідка продовжує розглядати Росію як противника, готового заплатити «дуже високу ціну» за перемогу в Україні. Зрозуміло, що Захід до адекватної відповіді не схильний. За логікою авторів WTA 2025, подальші зусилля «колективного Заходу» в цьому напрямі є марними, а для Києва найкращим варіантом є найскоріше припинення війни, на яке, як добре відомо, Росія погодиться тільки на своїх умовах, що передбачають знищення України як незалежної суверенної держави. Адже «минулого року Росія взяла верх у своєму повномасштабному вторгненні в Україну і перебуває на шляху до накопичення більших важелів тиску на Київ та його західних прихильників з метою домовитися про припинення війни на умовах надання Москві поступок, яких вона прагне».

Небажання бачити різницю між агресором та його жертвою й справжню мотивацію Москви та Києва аналітиками-трампістами  є наочною: «Обидва – і Путін, і президент України Володимир Зеленський зацікавлені в продовженні дискусій зі Сполученими Штатами про те, як припинити війну, і продемонстрували готовність випробувати часткове припинення вогню. Тим не менш, Путін, ймовірно, налаштований на варіант тривалого конфлікту… Зеленський, певно, розуміє, що його позиція слабшає, майбутнє західної допомоги невизначене (ще б пак – через політику Вашингтону. – Авт.), і припинення вогню врешті-решт може стати необхідним заходом. Проте наразі обидва лідери все ще вважають ризики тривалої війни меншими, ніж ризики незадовільного врегулювання. Для Росії позитивні тенденції на полі бою дозволяють проявити деяку стратегічну витримку, а для України поступка території або визнання статусу нейтральної держави без суттєвих гарантій безпеки з боку Заходу може спричинити негативну реакцію всередині країни та погіршити стан безпеки країни в майбутньому».

Таким чином, по-перше, великі зміни в цьогорічному відкритому звіті розвідувальної спільноти США порівняно з минулорічними демонструють, що адміністрація Трампа справила безпосередній вплив на те, що офіційно оголошено незалежним аналізом розвідки. Оцінки його адміністрації слід ретельно порівнювати з попередніми, хоча й вони, мабуть, також не були повністю вільні від політичного втручання.

По-друге, офіційний Вашингтон повністю відкидає актуальний та майбутній внесок України у стримування російської агресії, встановлення та збереження європейської та світової безпеки.

По-третє, сучасному офіційному безпековому наративу Сполучених Штатів властива явно завищена оцінка реального силового потенціалу РФ та можливостей його удосконалення, насамперед, у військово-технічній сфері. По-четверте, такі підходи є доволі традиційними для розвідувального співтовариства США, яке зараз має надавати «посилені аргументи» для збільшення річного бюджету Пентагону до 1 трильйона доларів, у відповідь на зростаючу загрозу з боку Китаю, Росії, міжнародного тероризму.

По-п’яте, Україні, у свою чергу, слід виходити з того становища, що цілком маловірогідним буде поява в адміністрації Трампа бажання врахувати та визнати реальну вагу наших вітчизняних збройних сил у стримуванні згаданих загроз. А відтак малоймовірними є сподівання на продовження надання воєнної допомоги Києву у належних масштабах.

Потєхін Олександр Володимиров

доктор історичних наук,

головний науковий співробітник відділу теорії та методології всесвітньої історії

ДУ "Інститут всесвітньої історії НАН України"