Разом з тим, тиск на керівництво країн з боку широкої громадськості, все більш глибоке розуміння сутності та справжніх цілей російської агресії, наполеглива і переконлива праця української дипломатії впливає на позицію близькосхідних держав і змушує реагувати на цю злочинну агресію, а не просто очікувати результату двобою.

Найбільш важливою для України стала позиція її двох близькосхідних партнерів – Туреччини та Ізраїлю, яка серйозно впливає на перебіг нинішньої російсько-української війни в силу їхнього впливу як на Близькому Сході, так і у просторі більш ширшого Чорноморсько-Середземноморського регіону. Буквально в перший день російської навали Туреччина заявила, що вторгнення є «несправедливим і незаконним» і загрожує безпеці регіону та усього світу.

Турецький президент Р. Т. Ердоган виступив з ініціативою стати посередником у налагодженні переговорного процесу між Україною та Росією. При цьому лідер Туреччини зберігає дружні відносини як з Україною, так і з Росією і, як він вважає, має вплив на Путіна. Президент України В. Зеленський 3 березня 2022 р. підкреслив, що президент Туреччини є одним із небагатьох світових лідерів, який має можливість донести до президента Росії В. Путіна розуміння необхідності завершення війни в Україні.

Надто важливо, що за посередництва турецької сторони 10 березня 2022 р. в Анталії відбулись переговори за участі міністрів закордонних справ України, Туреччини і Росії – Д. Кулеби, М. Чавушоглу та С. Лаврова. Зазначені переговори стали першими такого рівня з часів початку російської навали. Ще 27 лютого 2022 р. Туреччина повідомила про рішення виконати положення міжнародної Конвенції Монтре, яка дозволяє обмежити рух російських військових кораблів із Середземного до Чорного моря. Саме в цей день російського широкомасштабного вторгнення в Україну представник Туреччини назвав ситуацію в Україні війною.

17 березня 2022 р. міністр закордонних справ Туреччини М. Чавушоглу прибув до України на перемовини з українським колегою Д. Кулебою щодо припинення російської агресії. Відтак Туреччина чітко визначилась із розумінням справжньої сутності подій в Україні та виступає сьогодні одним із найбільш активних і результативних посередників у налагодженні українсько-російських переговорів.

На позицію Ізраїлю передусім вплинув такий головний чинник як його безкомпромісна боротьба з іранським режимом, протистоянню з яким фактично підпорядковані всі головні заходи зовнішньої політики країни. Ізраїль пов’язаний з Росією взаємними зобов’язаннями: Росія не дає змоги Ірану оволодіти ядерною зброєю, а останнім часом ще й сподіваннями, що РФ не допустить успішного завершення нової угоди з Іраном. За баченням Ізраїлю, це не дозволить іранському режиму направити великі гроші на підривну діяльність у регіоні внаслідок зняття ембарго та допуску іранської нафти на зовнішній ринок. Натомість Ізраїль зобов’язався не передавати Україні новітні військові технології, такі як Залізний купол або шпигунська система Pegasus.

Все це призвело до того, що в Ізраїлі спостерігається доволі значне розмежування між великою симпатією ізраїльтян до справедливої боротьби українського народу за свою незалежність, що виявляється у багатотисячних мітингах на підтримку України, у прибутті до Інтернаціонального легіону, який знаходиться в Україні, доволі численного загону добровольців тощо. І в той же час, прем’єр-міністр Ізраїлю не наважується прямо назвати Путіна агресором, не кажучи вже про відмову надавати Україні зброю.

Не випадково у своєму зверненні до Кнессету президент України В. Зеленський наголосив, що Ізраїлю доведеться дати відповідь чому він не надав українській армії зброю і не приєднався до санкцій проти Росії. «Я не відчуваю, що Беннет загорнутий у наш прапор», – заявив у своєму зверненні український президент.

Проте Ізраїль підтримав Україну при голосуванні у Генеральній асамблеї ООН 3 березня 2022 р. і розгорнув в Україні поблизу Львова польовий шпиталь для допомоги біженцям. В ізраїльській пресі та громадській думці сьогодні тривають бурхливі дискусії стосовно того, наскільки ефективно країна використовує свій потенціал і можливості для дієвої допомоги Україні.

Арабський світ в основному зайняв очікувальну позицію щодо цього конфлікту. Правда, найбільш впливові арабські країни підтримали Україну під час голосування за резолюцію у Генеральній Асамблеї ООН. За неї проголосували Йорданія, Саудівська Аравія, Оман, Катар, Кувейт, Бахрейн, Лівія. Утримались Ірак та Алжир, не голосував Марокко. Єдиним відкритим союзником російського агресора серед арабських країн цілком очікувано виявився асадівський режим у Сирії, який навіть, принаймні на словах, висловився за відправлення до України 40 тисяч військових на допомогу російським військам. Щоправда, допоки це тільки наміри і невідомо чи набереться хоча б рота сирійських найманців. Арабські країни вкрай стривожені тим, що внаслідок війни Україна не зможе у цьому році поставити на зовнішній ринок прогнозований раніше обсяг зернових та іншої сільськогосподарської продукції, що призведе до серйозних проблем у них.

Від арабських країн Перської затоки очікують узгодженої позиції щодо заміни своїми енергетичними ресурсами російської нафти та газу з метою досягнення ізоляції Росії на зовнішньому ринку енергоносіїв.

Така строката позиція країн Близького Сходу щодо російської агресії демонструє, передусім, складність геополітичної та безпекової ситуації на зазначеному просторі, рівень проникнення впливу Росії та особливості розвитку і ціннісних орієнтацій держав регіону.

Відтак Україні, її зовнішньополітичному відомству слід враховувати непростий розклад інтересів країн Близькосхідного регіону та докладати чималих зусиль та вагомих аргументів задля формування проукраїнської лінії більшості держав цього ареалу. І тут мають бути застосовані селективний підхід, професійний хист та засади переконливої справедливості української боротьби з підступним ворогом.

Швед В.О.
кандидат історичних наук, доцент,
завідувач відділу історії країн Азії та Африки