Цей підхід викликав справедливе здивування як серед німецького політикуму, так і зарубіжних партнерів Німеччини. Депутати Бундестагу від «лівих» подали відповідний запит до Міністерства економіки і отримали вражаючу відповідь. Експорт зброї ФРН постійно зростав і у 2021 р. він становив 1,51 млрд євро. Більше 60% цього обсягу надійшло до країн, що не входять до НАТО та ЄС і здійснювалися в т.зв. треті країни, і є особливо суперечливими, оскільки деякі з них піддавалися критиці за порушення прав людини або були залучені до регіональних конфліктів. Найбільшим контрагентом виявилася Туреччина, відома своїми силовими акціями проти курдів. Ця інформація дозволила опозиції зробити висновок про те що, «ціннісна» аргументація уряду і правлячої коаліції була по суті «фарсом». Реальним втіленням такої політики стала широковідома історія із постачанням Україні 5000 захисних шоломів, і забороною уряду Естонії надати Україні гармати, які раніше використовувалися в армії НДР.

З початком широкомасштабного російського вторгнення в Україну ситуація змінилась і вже 26 лютого Німеччина оголосила про постачання в Україну 1000 ПТРК Panzerfaust 3 і 500 ПЗРК Stinger. Наступного дня Верховний представник з іноземних справ і політики безпеки Євросоюзу Жозеп Боррель повідомив про створення двох пакетів допомоги Україні, які «мають на меті фінансувати доставку летального спорядження героїчній українській армії, яка бореться з рішучим опором проти російських загарбників, і забезпечать їх такими необхідними нелетальними припасами як паливо». Це має фінансуватися з Європейського фонду допомоги збереження миру, який складає 5,7 млрд євро.

Проте тема постачання озброєння Україні поки що не зайняла належного місця в урядових програмах Німеччини. Так, у своєму виступі перед Бундестагом 27 лютого Шольц представив програму із 5 пунктів, де військова допомога Україні і приєднання до санкцій проти країни-агресора лише окреслювались, а головне місце зайняли питання збільшення бюджету на фінансування Бундесверу до 100 млрд євро, максимальне фінансування НАТО, переозброєння новітніми зразками озброєння, перехід на зелену енергетику, прискорене будівництво терміналів зрідженого газу і т. ін. Така зосередженість уряду на внутрішніх проблемах, яка продовжувалася і надалі, вже отримала оцінку в самій ФРН.

Через два місяці після початку війни впливовий Інститут світової економіки (IfW) в Кілі зазначив: «З початку війни лише в Німеччині уряд зібрав у чотири рази більше грошей на «знижку на нафту», ніж для України...» Уповільнена реакція німецького уряду викликала критику як в самому німецькому суспільстві, оскільки ФРН почала приймати перших біженців з України і все очевидними ставали жахи перших днів війни, так і серед європейських союзників. 2 березня ц.р., на тлі багатотисячних демонстрацій в підтримку України в найбільших містах Німеччини, уряд змушений був навіть офіційно оголосити про те, що вся зброя, яку Берлін пообіцяв, вже передана Україні. А наступного дня з’явилась інформація про те, що  Мінекономіки схвалило поставку 2700 ПЗРК «Стріла» із запасів Національної народної армії (NVA) колишньої НДР.

Після цього питання про постачання зброї для України взагалі зникло з порядку денного в публічному дискурсі і медійному просторі. На перший план вийшло болюче для внутрішньої політики ФРН питання про відмову від російських енергоносіїв. І навіть попри те, що вже на початку березня, згідно з опитуваннями, 55% німців виступали за відмову від російської нафти і газу міністр економіки Роберт Хабек 12 березня заявляв: «Я розумію всіх, хто закликає до негайного ембарго через жорстоку загарбницьку війну Путіна. Але я відповідаю за всю країну. Я повинен подумати, які наслідки мають наші рішення».

Що ж до постачання зброї для України, то очевидно, слід зважити на  слова депутатки Європарламенту від «зелених» Ханни Нойман: «СДПН гальмує це питання де тільки може. І кожні два тижні знаходить для цього новий привід». Можливо, така внутрішня критика нерішучості стала аргументом для того, щоб 14 березня уряд Німеччини оголосив про те, що віднині всі поставки зброї для України стають непублічними. Хоча не виключаються і питання безпеки.

Успіхи української армії у боротьбі з окупантами і повідомлення про жахливі звірства російських військових у звільнених околицях Києва (Бучі, Ірпеня, Бородянки та ін.), які почали визначати як «геноцид», абсолютно очікувано вивели питання про постачання Україні зброї на новий рівень. Загальна тональність заяв союзників віднині звучить так – «Україна не повинна програти війну!» Відповідно і змінюється номенклатура військових поставок, де крім ПТРК, ПЗРК, стрілецького озброєння і боєприпасів вагоме місце має посісти важке озброєння (танки, броньовані машини, артилерійські системи тощо). Першими позитивно відреагували вже згадувані вище союзники України, якими було прийнято рішення щодо надання Україні понад 200 далекобійних артилерійських систем.

Звернення ж українського президента Володимира Зеленського до уряду Німеччини – найпотужнішого в Європі виробника і експортера зброї – про допомогу танками і бойовими машинами, не мало оперативного позитивного результату. З цього приводу впливовий представник партії «зелених» Антон Гофрейтер сказав, що стиль прийняття рішень нинішнього канцлера багато в чому схожий на його попередницю Ангелу Меркель: «Вони дуже довго думають, перед тим як прийняти рішення… Але рішення на війні мають прийматися протягом днів, а ще краще протягом годин. Стиль Меркель і Шольца сюди не вписується».

Федеральний канцлер заявив про те, що Німеччина вже поставила в Україну велику кількість зброї, а також надала відчутну фінансову допомогу, а що стосується танків і бронетехніки, то таку техніку не поставили навіть США та Велика Британія. Однак таке виправдання не отримало співчуття в самій ФРН. За даними вже згадуваного Інституту світової економіки (IfW), який провів порівняльне дослідження щодо підтримки України, Німеччина опинилась позаду США та Польщі, якщо додати двосторонню допомогу Україні та частку німецьких платежів від ЄС та Європейського інвестиційного банку. Але якщо порівняти ці суми з економічними показниками країн-донорів, то все виглядає зовсім інакше: далеко попереду Естонія, за нею йдуть Польща, Литва та Словаччина. ФРН посідає 12 місце, відразу після Франції та Італії, які є другою і третьою за величиною економікою в ЄС.

Далі пішли в хід наступні арґументи: а) українцям потрібно тривалий час для опанування танком Leopard, а наявні бойові машини піхоти Marder, за словами заступника генерал-інспектора Бундесверу Маркуса Лаубенталя, потрібні в якості запасних частин для існуючих на озброєнні; б) наявні запаси озброєння в Бундесвері вже вичерпалися і, в разі поставок в Україну, Німеччина не зможе виконати свої зобов’язання перед союзниками по НАТО; в) будь-які поставки важкого озброєння ФРН неминуче втягнуть її у російсько-українську війну.

Останні аргументи є найбільш популярними в деяких німецьких ЗМІ і їх ретранслюють не тільки окремі політики і державні діячі, але й військові експерти, які дуже часто виступають на німецьких телевізійних каналах. Так, наприклад, Еріх Вад, відставний генерал і колишній радник з питань безпеки у Федеральній канцелярії, заявив що такі поставки озброєння неминуче призведуть до «третьої світової війни» (Die Zeit, 20.04.2022). Такі експерти належать до т.зв. Lodenmantel-Geschwader – групи відставних німецьких генералів, своєрідної військової касти із специфічними ціннісними орієнтирами. Раніше вони були відомі доволі неоднозначним ставленням до подій Другої світової війни з деякими спробами «відбілити» воїнів вермахту. Саме від них походить і теза про те, що попри наявні успіхи української армії, вона не зможе перемогти країну-агресора. І дане твердження має прихильників серед німецьких політиків і окремих верств населення про що свідчить, наприклад, «Відкритий лист» німецьких інтелектуалів до Шольца із закликом змусити Україну припинити опір російським загарбникам. Щоправда, вік підписантів понад 65 років, а окремі з них починали свою кар’єру в колишній НДР і є доволі близькими до лівих партій.

Все це відбувається на тлі того, що більше половини населення Німеччини, за даними останнього опитування, підтримують надання Україні важкого озброєння, є критиками позиції канцлера і уряду.

Наразі, як заявила міністерка оборони Крістін Ламбрехт (СДПН), «Бундесвер перебуває в ситуації, коли, на жаль, не може відмовитися від зброї, якщо має й надалі ґарантувати національну оборону та оборону альянсу». При цьому вину за такий стан Бундесверу вона переклала на ХДС/ХСС, представники якої 16 років керували міністерством. Одним із варіантів, який запропонував канцлер, має стати надання Україні позики в понад 1 млрд євро для самостійної закупівлі озброєння у виробників.

Надто важливою стала інформація уряду в Берліні у день проведення на військовій базі військово-повітряних сил США 26 квітня 2022 р. в німецькому м. Рамштайні зустрічі голів та представників оборонних відомств більше ніж 40 країн. На цій зустрічі, яка проходила під проводом міністра оборони США  Ллойда Остіна, практично була сформована нова проукраїнська коаліція, де 40 країн домовилися координувати військову допомогу Києву для відбиття російської агресії. На зустрічі міністерка оборони ФРН Крістін Ламбрехт поширила письмову заяву, згідно з якою німецький уряд поставить Україні близько 50 зенітних самохідних установок «Гепард». Ламбрехт також підтвердила рішення німецького уряду фінансувати так звані «кругові поставки». Схема передбачає, що країни Східної Європи будуть відправляти Україні військову техніку радянського зразка зі своїх запасів, а Німеччина зобов'язується заповнити дефіцит таких озброєнь за свій рахунок.

Крім цього, Бундесвер має намір навчати на території ФРН українських військових поводженню із західними зразками техніки, включаючи не лише «Гепарди», а й самохідні гаубиці PzH 2000, які планують поставити в Україну Нідерланди. Самохідні зенітки «Гепард» були списані понад 10 років тому і зараз вони не перебувають на озброєнні Бундесверу. «Гепарди» виготовляв концерн Krauss-Maffei Wegmann (KMW) ще в середині 1970-х років. Їхня особливість: дві гармати 35 мм, які можуть вражати як цілі в повітрі на висоті до трьох кілометрів або вище залежно від модифікації, так і наземні цілі. Військові експерти стверджують, що хоча навчання поводженню з радарами «Гепардів» потребує тривалого часу, стрілянина по наземних цілях – ні, що робить постачання цих зеніток доцільнішим з погляду безпосередніх потреб України.

Коментуючи постачання «Гепардів», глава міноборони ФРН Ламбрехт додала, що це «саме те, що зараз необхідно Україні». Проте раніше чимало німецьких військових експертів висловлювали  сумніви, які звертали увагу на складності як в управлінні цими озброєннями, так і на недостатнє постачання боєприпасів. Зокрема, влада Швейцарії 26 квітня ц.р. не надала Німеччині дозволу на відправку в Україну амуніції для «Гепардів», виготовленої швейцарськими виробниками.

Дещо раніше у німецькій пресі йшлося про те, що ФРН може погодитись і на постачання до 100 танків «Леопард 1». Це також списана техніка: різноманітні модифікації цього танка перебували на озброєнні Бундесверу до 1980 року. Потім йому на зміну прийшов «Леопард 2». Проте вже згадуваний виробник KMW підтверджує, що перший варіант «Леопарда» й досі актуальний». Дійсно, що незважаючи на свій вік, цей танк досі перебуває  на озброєнні в дев'яти країнах.

 Танки «Леопард» і БМП «Мардер» - які уряд ФРН має намір невдовзі відправляти в Україну.

Українська влада виявляла інтерес і до інших старих зразків військової техніки - наприклад, бойових машин піхоти «Мардер». Виробник цих машин, німецький оборонний концерн Rheinmetall вже подав запит на дозвіл надати Україні 100 БМП такого типу, а офіційний представник уряду ФРН Штеффен Гебештрайт заявив наразі, що рішення буде ухвалено у найближчий термін. Тож нині справа поставок танків «Леопард» і БМП «Мардер», як й іншої наступальної зброї на часі.

 

Стельмах Сергій Петрович – доктор історичних наук, професор,

головний науковий співробітник  ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»

27 квітня 2022 р.