Друге місце посіла «Альтернатива для Німеччини» (АдН), партія крайніх правих поглядів. АдН теж святкує перемогу, отримавши 20,8 % голосів (відповідно 152 місця), подвоївши свій результат у порівнянні з виборами 2021 р. (тоді частка набраних голосів становила 10,5 %). Третє місце із часткою 16,4 % голосів посіла лівоцентристська Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), виборовши відповідно 120 місць у Бундестазі. Відтак СДПН програла, але вірогідно залишиться при владі. Партія «Союз 90 / Зелені» отримала 11,6 % голосів виборців (85 місць), а Ліва партія – 8,8 % (64 місця).
Інші політичні сили, зокрема ліберальна Вільна демократична партія (ВДП), а також лівопопулістський Союз Сари Ваґенкнехт (ССВ) не подолали прохідного бар’єру, що становить 5 %. Відтак дані політичні сили не будуть представлені в наступному складі Бундестагу.
Тим самим у результаті проведених виборів відбулися відчутні зміни політичного ландшафту на федеральному рівні. Соціологічні опитування, які проводилися напередодні дострокових виборів із-за розвалу трьохпартійної коаліції на чолі з Олафом Шольцем різними інститутами, демонстрували втрату підтримки основних партій та зростання прихильників ультраправої АдН.
Значних втрат зазнала ліберальна Вільна демократична партія (ВДП), яка за свою історію вперше не пройшла до Бундестагу. Лідер ВДП Крістіан Лінднер – колишній міністр фінансів, із за позиції якого розпалася коаліція уряду Шольца, змушений був оголосити про те, що після цієї поразки він залишає політику.
Також за підсумками виборів серйозних втрат зазнала і партія «Союз 90/Зелені», яка у порівнянні із попередніми федеральними виборами втратила понад 20% голосів виборців. Наслідком даних результатів відбудеться відповідна зміна керівництва партії.
Серйозно зросла підтримка «Альтернативи для Німеччини», яка змогла використати суспільне невдоволення через тривалі соціально-економічні труднощі, міграційну політику та проблеми з безпекою громадян у державі на свою користь. Звичайно, що їм прислужилася й зовнішня підтримка з боку, як політиків-республіканців США, так і піднесення правих у європейських країнах. Партія скористалась зростаючим занепокоєнням виборців щодо майбутнього Німеччини з огляду на перспективи російсько-української війни, та заперечуючи зростання урядової допомоги Україні.
Також неочікувану значну підтримку на виборах мала Ліва партія ФРН. Вона зуміла отримати прихильність молодої генерації виборців, насамперед завдяки «новому обличчю», яким стала лідерка Гайді Райхіннек. Ліві також активно використовували у передвиборчій боротьбі сучасні можливості соціальних мереж. При цьому партія загострювала увагу на животрепетних темах молодої генерації: брак доступного житла, бідність, високі податки й ціни на оренду, низька заробітна плата тощо. Всі ці проблеми актуальні для широких верств молоді та представників малозабезпечених громадян із числа виборців.
Прискіпливий аналіз результатів позачергових виборів до Бундестагу засвідчує наявність політичного розколу країни, що зберігається. Навіть гірше, він посилюється. Про це свідчить факт того, що більшість виборців нових федеральних земель (колишня НДР) проголосували за АдН. Майже у всіх східнонімецьких округах, за винятком лише кількох великих міст- Берліну та Лейпцигу, ця ультраправа партія посіла на виборах перше місце. А на півночі, у землі Мекленбург - Передня Померанія, за неї голосував приблизно кожен третій, а на південному сході, у деяких округах Саксонії, майже кожен другий.
Натомість на території західної Німеччини картина зовсім інша. Тут перше місце посів - з тим чи іншим відривом від інших партій - ХДС/ХСС, блок консервативних партій. Водночас у багатьох виборчих округах на перше місце вийшли соціал-демократи або «Союз 90/Зелені». АдН змогла вирватися вперед лише у двох округах - у Гельзенкірхені в промисловій Рурській області та в Кайзерслаутерні - в південно-західній землі Рейнланд-Пфальц, набравши майже по 25%. Інакше кажучи, на заході Німеччини фіксується набагато плюралістичніша картина, хоча за явного лідерства правого центру в особі блоку ХДС/ХСС, який і виграв загальнофедеральні вибори.
Бідьшість виборців на сході ФРН через три з половиною десятиліття після краху комуністичного правління прямо-таки «в єдиному пориві» проголосували за АдН - і тим самим за правий край політичного спектру. Ось і виходить, що об'єднана Німеччина на виборах 23 лютого 2025 р., виходячи із політичних уподобань виборців, фактично розділилася на дві частини, причому лінія розколу пройшла чітко за колишнім кордоном між ФРН і НДР. Відмінності між електоральними симпатіями виборців на сході та заході країни спостерігалися і в попередні роки, але вони жодного разу не були настільки очевидними та глибокими.
З цим феноменом пов'язаний і інший тривожний тренд, про який однозначно свідчать результати нинішніх виборів. У Німеччині явно прискорився процес поляризації суспільства: політичний центр слабшає, а радикальні популістські - як правий, так і лівий бік - посилюються. Причому цей тренд особливо виразно проявився знов-таки на сході, насамперед - у колишній столиці НДР. Берлін та інші великі міста різко пішли вліво. На сході Берліна сенсаційно перемогу здобула Ліва партія, набравши в окремих районах від 34 до майже 42%. У результаті загалом у Берліні, що має статус федеральної землі, «ліві» стали найсильнішою партією, набравши майже 20%. При цьому вони обігнали в столиці об'єднаної Німеччини і консерваторів із ХДС, і Зелених, і соціал-демократів, тобто і правих, і лівих центристів. Раніше таке становище було просто немислимим.
Тож у найбільшому місті та політичному центрі країни з населенням у 3,5 мільйона осіб кожен п'ятий виборець проголосував за партію, яку можна вважати як ліво популістською, так і ліворадикальною. Водночас у східнонімецькій федеральній землі Бранденбург, що оточує Берлін, найсильнішою партією з 32,5% стала право популістська АдН. Все це є доволі яскравою ілюстрацією різкого посилення поляризації німецького суспільства.
Причому відбувається ця поляризація, природно, не тільки в східній Німеччині, просто там вона найбільш чітко виражена. Однак посилення Лівої партії спостерігається і в західній Німеччині. Так, у містах-мільйонниках Гамбурзі та Кельні ця партія набрала приблизно по 15% голосів, хоча загалом по країні її результат становить 8,8%. Тижневик Die Zeit, проаналізувавши результати виборів у десяти найбільших містах ФРН, а вони здебільшого розташовані на заході країни, вказує, що раніше вони були оплотом Зелених, тепер вони голосують за «лівих».
Тож відчутне суттєве послаблення політичного центру в Німеччині. А це веде до ще однієї поляризації всередині суспільства, оскільки посилює одвічні відмінності між містом і селом. Адже водночас у сільській місцевості та загалом у менших населених пунктах на заході ФРН помітно посилила позиції АдН. Те, що вона стала найсильнішою партією у двох західнонімецьких виборчих округах, уже згадувалося вище.
Однак проблема не стільки в особливо гучних електоральних успіхах АдН у кількох західнонімецьких містах, скільки в стійкому зростанні її популярності практично всюди на заході ФРН, інакше ця партія просто не змогла б на федеральному рівні подвоїти свій результат порівняно з виборами 2021 р. Адже в західній частині Німеччини приблизно вп'ятеро більше жителів, ніж у східній і відповідно голосуючих.
Про послаблення політичного центру та посилення правого і лівого політичного спектру переконливо свідчать дані приросту та втрати голосів порівняно з попередніми виборами до Бундестагу. Усі три партії лівоцентристської коаліції під керівництвом канцлера Олафа Шольца, яка досі правила, зазнали серйозних втрат. При цьому самими масштабними вони виявилися у його власної партії - СДПН: вона недорахувалася понад дев'ять відсоткових пунктів і в результаті отримала найгірший результат з 1949 року. А втрати лібералів Вільної демократичної партії призвели до того, що вона навіть не змогла подолати п'ятивідсотковий бар'єр і тому не буде представлена в парламенті нового скликання. Понад 20% виборців втратила і партія «Союз 90/Зелені».
Проте кожен третій голос на цих виборах у Німеччині був відданий за партії популістів. Загалом популістську і радикальну Ліву партію підтримали приблизно 1,2 мільйона виборців, які раніше голосували за більш поміркованих лівих - соціал-демократів і Зелених.
Якщо ж підсумувати голоси, віддані за АдН (20,8 %), Ліву партію (8,8 %) і ССВ (4,97 %), то виходить, що кожен третій німецький виборець (34,57 %) на виборах 23 лютого 2025 р. відвернувся від політичного центру і проголосував за правих або лівих популістів і радикалів. А у них у всіх, як зазначають оглядачі та експерти, чимало спільного: проросійська позиція, вороже ставлення до НАТО, скептичний підхід до Європейського Союзу і критика на адресу еліт.
У парламенті Німеччини нового скликання буде п'ять фракцій. Якщо консервативному блоку ХДС/ХСС вдасться домовитися з СДПН, вони сформують правлячу велику коаліцію. Союз переможців із Зеленими, який також обговорювали, не отримав необхідної більшості, тож принаймні знято загрозу трипартійної коаліції. Лідером опозиції у будь-якому разі стане партія «Альтернатива для Німеччини». Новообраний Бундестаг, у відповідності до Основного закону, збирається на своє перше засідання щонайпізніше 25 березня 2025 року. У цей час офіційно завершаться повноваження як депутатів колишнього скликання, так і канцлера та його міністрів.
Новим канцлером ФРН найбільш вірогідно стане лідер німецького ХДС семидесятирічний Фрідріх Мерц. Новий уряд Німеччини відповідно може бути сформованим до 20 квітня 2025 р. Передбачається, що нинішній канцлер Олаф Шольц після такої поразки більше не має наміру обіймати політичні посади і навіть не братиме участі у перемовинах про створення коаліції. Судячи з усього, Шольц залишатиметься депутатом Бундестагу, адже вибори у своєму одномандатному окрузі він, незважаючи на суттєві втрати, виграв, отримавши майже 22%.
Вже 28 лютого ц.р., ХДС/ХСС і СДПН вперше провели обговорення перспектив формування «чорно-червоної» коаліції. На зустрічі були присутні ключові представники обох політичних сил – лідер ХДС і кандидат у канцлери Фрідріх Мерц, лідер ХСС і прем’єр-міністр Баварії Маркус Зьодер та лідер фракції СДПН Ларс Клінгбайль. На цих переговорах сторони прагнули з’ясувати «точки дотику» та владнати розбіжності, що проявилися під час передвиборчої боротьби і у перші дні після виборів. У новому форматі федерального уряду соціал-демократи будуть представлені авторитетним міністром оборони Борисом Пісторіусом, який нині є найбільш рейтинговим німецьким політиком, а також співлідером партії Ларсом Клінгбайлем та очільником фракції Рольфом Мютценіхом.
Аналіз свідчить, що Фрідріх Мерц - майбутній канцлер ФРН, займає жорсткіші та більш певні позиції з питань зовнішньої політики, ніж нинішній федеральний канцлер Олаф Шольц. До виборів та після Ф. Мерц робив низку заяв. Зокрема, у після виборчий період він говорив, що не впевнений у тому, що в найближчій перспективі НАТО збережеться у своїй нинішній формі. Перспективи НАТО визначаться до чи під час наступного саміту НАТО в Гаазі в червні 2025 р. І якщо позиція США щодо НАТО кардинально зміниться, країнам Європи доведеться створювати свій власний військовий альянс, незалежний від США. Ф. Мерц зазначає, що Німеччина більше не може покладатися на гарантії «ядерної парасольки» США. Тому він прихильник проведення переговорів з Великобританією та Францією щодо розширення їхньої ядерної підтримки для інших європейських країн. Також Мерц стверджує, що ФРН має посилювати власну армію, що змушує істотно збільшувати військові витрати.
Заяви Ф. Мерца стали відповіддю на висловлювання президента США Д. Трампа про те, що він не бачить перспективи вступу України до НАТО і що, на думку Трампа, Росія не є загрозою країнам НАТО. Незважаючи на те, що віце-президент США Дж. Д. Венс під час 61-ої Мюнхенської безпекової конференції зустрічався з Ф. Мерцем (зустріч Дж. Д. Венса була також і з лідером АдН А. Вайдель), керівництво ХДС/ХСС вважає нинішню позицію республіканців США загрозою політичному розкладу ФРН та більшості країн ЄС.
Відмова адміністрації Д. Трампа від продовження традиційних союзницьких відносин з європейцями не стала несподіванкою для керівництва ХДС/ХСС. Розуміння того становища, що при Д. Трампі Європа більше не користуватиметься беззастережною підтримкою США, висловлювалося ще за уряду Ангели Меркель. У той же час Ф. Мерц сподівається зберегти добрі відносини зі США і намагатиметься вирішувати найгостріші протиріччя між США та ФРН шляхом переговорів.
Для України досить важливим є той факт, що Ф. Мерц виступає за продовження надання військової та фінансової підтримки Києву. Він критикував рішення нинішнього канцлера Олафа Шольца не передавати Україні ракети Taurus (з радіусом дії 500-550 км). На сьогодні Німеччина є найбільшим після США донором військової та фінансової допомоги Україні. За даними уряду України станом на грудень 2024 р., загальний обсяг допомоги Україні від Німеччини становив 37 млрд євро. За даними німецького уряду, держава надала Україні двосторонню допомогу, включаючи гуманітарну, на суму близько 44 млрд. євро.
За офіційними даними Берліна, обсяг узгодженої (вже переданої або оплаченої у формі військових замовлень) військової допомоги Києву становив 28 млрд євро. Ця сума включає: надання озброєнь із запасів бундесверу, фінансування в рамках ініціативи федерального уряду з нарощування потенціалу, фінансування оборонних замовлень, які мають бути виконані у 2025-2028 рр. У 2024 р. Україна отримала від Німеччини шість комплексів протиповітряної оборони IRIS-T. Уряд О. Шольца замовив виробництво ще 17 систем IRIS-T для України. Таким чином, саме Німеччина стала основним постачальником для України систем ППО, а також самохідної артилерії та бойових машин піхоти.
Майбутній канцлер ФРН Фрідріх Мерц вважає, що відмова від підтримки України та демонстрація слабкості перед політикою В. Путіна становить велику небезпеку, оскільки підриває стабільність та безпеку в Європі. Після початку війни РФ проти України Ф. Мерц відвідав Київ ще до того, як це зробив тодішній канцлер О. Шольц (який відвідав Київ разом з Е. Макроном та М. Драгі у червні 2022 р.). Важливим є основне гасло Мерца – «ми не можемо дозволити собі політику умиротворення» щодо Росії. Політик виступає за збільшення військової допомоги Україні. Він також обіцяв скасувати заборону уряду О. Шольца на передачу Києву німецьких ракет Taurus, у нього позитивне ставлення щодо можливостей подолання «боргового гальма» – конституційного правила 2009 р., що діє у ФРН, яким обмежуються державні запозичення для утримання структурного дефіциту на рівні 0,35% від ВВП.
Для німецько-українських відносин Києву слід враховувати, як наявний політичний розклад, що демонструють підсумки виборів до Бундестагу 2025 р., так і вірогідне позиціонування ймовірного нового уряду ФРН до майбутнього розвитку відносин з Україною, а також погляди провідних політиків можливих коаліційних партій щодо майбутніх російсько-українських мирних переговорів під проводом адміністрації США.
За оцінкою більшості європейських оглядачів, політика уряду Ф. Мерца найбільш вірогідно стане спробою проведення фундаментальних змін зовнішньополітичної орієнтації Німеччини після Другої світової війни. Основний зміст передбачуваних змін – у відмові пріоритетної орієнтації ФРН на США у питаннях міжнародної безпеки. Дані зміни покликані будуть сприяти зближенню із зовнішньополітичними ініціативами президента Франції Е. Макрона у контексті перегляду концепції європейської безпеки та розвитку «європейської стратегічної автономії».
При цьому слід враховувати наступне. По-перше, фактор часу: уряд на чолі з Ф.Мерцом буде сформовано не раніше 20 квітня або на початку травня ц.р. Відтак до цього часу адміністрація Д. Трампа, вірогідно, вже може провести головні домовленості щодо України з В. Путіним. Якщо це станеться, уряд Ф. Мерца буде змушений пристосовуватися до ситуації, включаючи можливе припинення військових дій на українському фронті.
Якщо адміністрації Д. Трампа вдасться досягти припинення вогню в Україні, це створить необхідність перегляду та скорочення військової допомоги Україні з боку ФРН та країн ЄС. У даному випадку доцільно наполягати Києву на продовженні поставок систем ППО при скороченні обсягів боєприпасів, що поставляються. Адже фінансування виробництва даних систем створює навантаження на бюджетний дефіцит і не буде таким невідкладним за відсутності активних бойових дій.
По-друге, важливим питанням, яке постало на часі, може стати розміщення в Україні військових контингентів «європейських та неєвропейських» держав, які мають гарантувати мир між Росією та Україною. Незважаючи на те, що це питання вже стало предметом обговорення лідерів низки європейських країн, сама тема розміщення миротворчого контингенту в Україні поки що має суто віртуальний характер. Відомо, що на підтримку цієї пропозиції вже висловилися Велика Британія, Франція та Швеція. Польща категорично відмовилася, а Італія ще вагається.
Коментуючи питання про можливість відправити німецькі війська в Україну в рамках миротворчої операції, Ф.Мерц, як і канцлер О. Шольц, висловлювався з цього питання, демонструючи обережне ставлення до можливості участі німецьких військ. Зазначивши, що Д. Трампу «байдуже» майбутнє України та Європи, Ф. Мерц критикував президента за те, що США та РФ ігнорують Україну та ЄС (ведуть переговори з Москвою в обхід та через голови України, а отже, і через голови Європи). Перешкодити такій політиці Трампа Німеччина не може, тому ФРН та ЄС мають зміцнювати Європу, щоб «крок за кроком досягти справжньої незалежності від США».
Таким чином, Україні слід взяти до уваги та прагнути максимально використовувати дані підходи і вірогідні засади діяльності майбутнього канцлера ФРН Ф.Мерца. Федеральний уряд Німеччини з ним на чолі продовжуватиме підтримку України в обсягах, що були лідерськими у 2024 р.
Слушні очікування Ф. Мерца щодо суттєвого зниження ролі НАТО спонукають його до підтримки розвитку військово-політичної співпраці в рамках ЄС (у вибірковому складі відповідно до положень спільної європейської політики безпеки та оборони).
Уряд Ф.Мерца більш за все визнаватиме нинішні імперативи військового співробітництва з Францією та Великобританією. Ці три держави спроможні стати тригерами подальшої підтримки України у рамках Європейського Союзу.
Блок ХДС/ХСС та СДПН, як вірогідні учасники нового коаліційного уряду на чолі з Ф. Мерцем, насторожено нині ставляться до переговорів між США та РФ, можуть зберегти застереження і в подальшому. Основні причини – у відмові США від підтримки України, поступки на користь Росії, ігнорування інтересів європейських союзників по НАТО, руйнування механізму трансатлантичної солідарності.
З огляду на інтереси безпеки в Європі, враховуючи історичні та політичні чинники, Ф. Мерц та його уряд не виступатиме як демонстративний опонент США навіть за визнання в якості загрози відповідної політики сучасної адміністрації Д. Трампа.
За умов перемир’я чи заморожування війни Росії з Україною («досягнутому» під нажимом США) відносини Німеччини з РФ швидко покращуватись не зможуть. У разі припинення війни німецький бізнес відновить вимоги щодо постачання російського газу. Вирішення цього питання багато в чому залежатиме від відновлення транзиту російського газу через українську територію. А це, зрозуміло, може статися, коли такі умови стануть частиною домовленостей не лише між делегаціями США та РФ, а й відповідної згоди Києва. Зацікавленість ФРН у відновлені транзиту газу через територію України буде лягати у площину прагнень уряду Фрідріха Мерца забезпечити економічну конкурентоспроможність і політичну стабільність Німеччини в умовах наростання глобальних викликів.
Кудряченко Андрій Іванович,
директор Інституту, доктор історичних наук,професор,
член-кореспондент НАН України
Солошенко Вікторія Віталіївна,
заступник директора Інституту, кандидат історичних
наук, доцент