Слід зауважити, що зміна зовнішньополітичних орієнтирів США після приходу до влади другої адміністрації Д. Трампа була очікуваною та очевидною. Організатори 61-ї Мюнхенської конференції у своїй установчій доповіді чітко зазначили, що перемога Д. Трампа на виборах президента перекреслила консенсусне бачення зовнішньої політики США, сформоване після закінчення «холодної війни», згідно якого «велика стратегія ліберального інтернаціоналізму» розглядалася як найкраще уособлення інтересів Вашингтона. Упорядники доповіді вказували, що «для Трампа та багатьох його прихильників створений США міжнародний порядок є поганою угодою. Як наслідок, Сполучені Штати можуть відмовитися від своєї історичної ролі гаранта безпеки Європи зі значними наслідками для України. За цією логікою, зовнішня політика США найближчими роками ймовірно, буде сформована біполярним «суперництвом Вашингтона з Пекіном». Це може сприяти прискоренню «мультиполяризації» міжнародної системи, тобто переходу міжнародної системи до багатополярного стану.
Тим не менше, до затвердження основних функціонерів нової адміністрації в Сенаті США, перші заяви та кроки команди Д. Трампа розглядалися переважно як пробні чи експериментальні. В європейських столицях сигнали з Вашингтону викликали настороженість та сумніви, однак здебільшого не сприймалися всерйоз, принаймні доти, доки учасники американської делегації не почали висловлювати свої позиції та вимоги з офіційних трибун європейських політичних зібрань.
Тривожним дзвінком, який продемонстрував ментальний розрив між США та європейськими союзниками, стала заява міністра оборони США Піта Хегсета на зустрічі групи підтримки України в форматі «Рамштайн» (12 лютого 2025 р.). П. Хегсет зачитав заздалегідь підготовлений меморандум, у якому заперечив можливість вступу України до НАТО, відкинув повернення України до кордонів 2014 р. та надання гарантій безпеки з боку США. Згодом з’ясувалося, що план переговорів Д. Трампа з В. Путіним про закінчення російсько-української війни взагалі не передбачає прямої участі України та держав ЄС – аж до визначення технічних деталей мирної угоди та процедури скасування антиросійських санкцій.
Анонсована програма конференції передбачала обговорення переліку основних питань: проблем глобальної безпеки та світового управління, стійкості демократичних устоїв, стану клімату, міжнародного порядку, регіональних конфліктів та ін. Однак розмірений хід дискусій був порушений промовою віце-президента США Джей Ді Венса. Він, звинувативши європейських лідерів в обмеженні свободи слова, недовірі до власних виборців і нездатності тримати імміграцію під контролем, відверто протиставив американську консервативну модель суспільного устрою європейській концепції неоліберального трансгуманізму й декларував підтримку європейських правих партій, яких європейські ліберали та соціал-демократи намагаються тримати поза доступом до владних інституцій. Готовність адміністрації Д. Трампа сприяти європейським правим була розцінена як пряма загроза урядовим колам більшості європейських країн, що поставило в порядок денний питання про перспективи відносин між США та ЄС. Сумніви в стабільності трансатлантичного партнерства посилилися після оголошення про намір Д. Трампа запровадити мита на широкий перелік номенклатури європейської продукції. Нові мита поширюватимуться на автомобілі, напівпровідники, фармацевтику, сталь, алюміній та продукцію вторинної переробки зі сталі та алюмінію, скасовуючи винятки для Канади, Мексики, ЄС та інших торгових партнерів.
Новий ракурс американсько-європейських відносин фактично відтіснив на другий план і проблему розстановки сил у межах багатополярної міжнародної системи, яку організатори конференції планували як основну, і дискусію про перспективи мирних переговорів щодо завершення російської війни проти України.
Своєю чергою заяви В. Зеленського про готовність «якнайшвидше рухатися до реального і гарантованого миру» та сподівання на те, що рішучість президента Трампа допоможе «зупинити війну та забезпечити справедливість і гарантії безпеки України» більше відповідали настроям європейців, аніж позиції американської делегації, якій вже було відомо рішення про припинення поставок американських озброєнь для України.
З точки зору європейців зміни в політиці США загострили питання про власну оборонну спроможність. В разі скорочення відповідальності США за оборону Європи нового значення набуває весь перелік європейських проблем – від зміцнення європейської архітектури безпеки та відносин з Китаєм до підвищення конкурентоспроможності європейської економіки та прискорення членства країн Західних Балкан.
Результати конференції мали найбільш повчальний характер саме для європейських країн. Усвідомлення нових міжнародних реалій цілком збігається з висновками установчої доповіді організаторів, присвяченій тенденціям і правилам багатополярної міжнародної системи. Видається нагальною потреба в підвищенні конкурентоспроможності, яка має гарантувати економічну стійкість держав та економічних об’єднань в умовах нових торговельних війн з політичними союзниками та опонентами.
Членство США та європейських країн в НАТО не гарантує рівної безпеки та відповідальності. Європейським країнам не варто розраховувати на автоматичне надання захисту в разі виникнення загроз безпеці або зовнішнього нападу. Відтак європейські країни мають самостійно визначити, наскільки агресивна поведінка Росії загрожує їх безпеці та прискорити розбудову власного військово-промислового комплексу. Розчарування європейців схоже на те, яке відчуває українське суспільство, яке переконалося в марності розрахунків на забезпечення безпеки з боку США і НАТО.
Якщо лідери США та Росії ухвалюватимуть рішення про закінчення війни в Україні без участі й без урахування намірів європейських країн, це означатиме не тільки поглиблення кризи європейської безпеки, а й втрату політичної суб’єктності ЄС, посилення політичної та військової залежності країн Європи від позарегіональних центрів сили.
Відмова адміністрації США від надання військової допомоги Україні змушує європейські країни зважувати власну спроможність забезпечувати стабільні поставки боєприпасів та озброєнь, потрібних для зупинення наступу російських військ на українському фронті. За відсутності гарантованого захисту з боку США поява російських танків у Львові чи Ужгороді – жахливий нічний кошмар для країн східного флангу НАТО.
Політичні чвари між американськими консерваторами та європейськими лібералами сприяють політичному відчуженню та загостренню внутрішньополітичної боротьби в країнах ЄС. Таке становище може негативно позначитися на наданні Україні вкрай важливої військової та економічної допомоги.
Рішення адміністрації Д. Трампа проголосити КНР своїм головним суперником та ворогом не зустрічає схвалення з боку європейських політиків та бізнесових кіл. Зі свого боку керівництво КНР розглядає країни ЄС як партнерів й висловлює готовність підтримувати існуючий ліберальний міжнародний порядок, який Китай вважає вигідним. При цьому висловлюється готовність сприяти розвитку міжнародного порядку «в напрямку більшої справедливості та раціональності».
Перелічені зауваження загалом свідчать про початок чергового етапу конкуренції та суперництва на міжнародній арені. Політика адміністрації Д. Трампа, схоже, спровокує низку торговельних війн, здатних загальмувати, якщо не зупинити світове економічне зростання. Водночас численні поступки заради порозуміння з Росією активно сприяють руйнування існуючого ліберального міжнародного порядку, який вважався основою співробітництва країн трансатлантичного співтовариства. Йдучи назустріч побажанням В. Путіна, адміністрація Д. Трампа може потрапити у пастку, якщо після фактичного скасування антиросійських санкцій та укладення угоди про припинення вогню російське керівництво не забезпечить повного припинення бойових дій, чи, приміром, зірве політичне врегулювання, посилаючись на закріплення анексії чотирьох областей України в тексті російської конституції. Тоді результати політики Д. Трампа щодо України виглядатимуть нічим не ліпшими від результатів втечі Дж. Байдена з Афганістану.
Підводячи підсумок доцільно спробувати окреслити, яке значення зміна тенденцій у світовій політиці може мати для України. Якщо для європейців новий курс адміністрації Д. Трампа означає розвінчування сподівань на гарантування безпеки з боку США, без докладання співмірних зусиль для розбудови власного ВПК, то для України відповідний урок полягає в розвінчуванні сподівань та ілюзій про надання захисту з боку євроатлантичних партнерів. Війна РФ проти України довела безглуздість перекладення відповідальності за захист території та суверенітету країни на зовнішніх партнерів за повної відсутності союзників. Адже простіше внести положення про членство в НАТО і ЄС у текст конституції, аніж добитися згоди партнерів ухвалити відповідне рішення про надання членства та їхньої готовності надавати Україні практичну допомогу в якості союзників. Відсутність підстав розраховувати на надійні зовнішні гарантії безпеки доводить необхідність болісного й багато в чому запізнілого усвідомлення, що захищати безпеку і суверенітет Україна має з опорою на власні сили.
Порожні військові арсенали – більш важлива проблема для України, ніж для європейських країн. Однак оголошений О. Камишіним показник у 40% озброєння для фронту, яке Україна виробляє локально, виглядає надто завищеним. Трирічний досвід війни підтверджує нагальну потребу наведення ладу всередині країни, що вимагає перебудови моделі державного управління та радикального вдосконалення керівництва збройними силами.
Події останніх років наочно підтвердили підступність концепції необмеженого в часі «поступового наближення» України до НАТО без визначення перспективи набуття членства у практичній площині (з 2008 р.). На практиці це лише підживлювало шкідливі ілюзії, що зрештою призвело до критичних наслідків.
З точки зору американських консерваторів, початку війни РФ проти України сприяло налаштування України як агента неоліберальних глобалістів на роль головного опонента й подразника Кремля та, в перспективі, – чинника відволікання уваги російського керівництва від європейських проблем та засобу військового стримування агресивних намірів РФ. Більш того, загравання Д. Трампа з В. Путіним вже призвело до того, що президент США звинуватив Київ у початку «війни з Росією». Звичайно це навряд чи результат свідомих інтриг, однак пряме свідчення низької інформаційної підготовки Д. Трампа до публічних заходів. Утім не можна ігнорувати й свідому антиукраїнську налаштованість найближчого оточення президента США, що безпосередньо позначатиметься й на переговорах з РФ про врегулювання російсько-українського конфлікту.
Запрограмований прагматизм адміністрації Д. Трампа вже призводить до зняття з порядку денного питання про засудження російської агресії, оскільки це заважає досягненню компромісу з РФ. Отож можна зробити висновок про те, що підхід адміністрації США до врегулювання української кризи полягає у досягненні компромісу з сильнішою стороною конфлікту. Тобто політичне врегулювання російсько-української війни з високим ступенем імовірності передбачається вирішувати за рахунок України, шляхом поступок українських територій та її інтересів.
З приводу інтересів США важливим результатом врегулювання відносин з РФ може стати досягнення консенсусу й розподіл зон відповідальності в Арктиці, що усуває ледь не головне геополітичне протиріччя між США та Росією, яке дебатувалося з середини 2000-х років.
Також виразно проглядається небажання адміністрації Д. Трампа брати активну участь у порядкуванні нової моделі безпеки в Європі, адже це вважається безпосередньою відповідальністю європейських країн.
Толстов Сергій Валеріанович
кандидат історичних наук, доцент,
зав. відділу трансатлантичних досліджень
ДУ "Інститут всесвітньої історії НАН України"