Півроку «союзницької» блокади

Окреме місце займає історія про «зраду України Трампом». Вона не зараз розпочалася і, судячи з усього, навряд чи скоро зійде з політичної авансцени. Причина тому – конкретні дії окремих осіб та певних структур американської адміністрації, спрямовані на блокаду військової допомоги Україні у її протистоянні російському агресору. Досить згадати минулу затримку Конгресом Сполучених Штатів військової допомоги Україні з листопада 2023 – по квітень 2024 років. З цього приводу на початку лютого 2024 року британська Financial Times писала: хоча Сенат США вже цими днями може погодити пакет допомоги, однак республіканці в Палаті представників залишаються абсолютно непоступливими. А тим часом, писала газета, «наслідки такого рішення можуть бути катастрофічними. Україна вже страждає від нестачі боєприпасів – зокрема артилерійських снарядів. Цьогоріч ця проблема стане ще гострішою і матиме дедалі небезпечніші наслідки».

Газета посилається на компетентну думку Джека Вотлінга з Королівського інституту оборонних досліджень – частого гостя на лінії фронту. Із власного досвіду він заявляє, що ситуація на фронті «надзвичайно сер- йозна». Брак боєприпасів уже призвів до зростання кількості жертв серед українців. Не маючи впевненості в тому, коли надій- дуть нові боєприпаси, українські військові не можуть планувати майбутні операції. Брак зброї також позначився на бажанні українців добровільно йти на військову службу. Тиск на уряд України з боку союзників частково пояснює й ті розбіжності, які відбули- ся між президентом України Володимиром Зеленським та головнокомандуючим ЗСУ Валерієм Залужним. Вотлінг зауважував, що наслідки нестачі боєприпасів спочатку відчуватимуться повільно, а потім ситуація розвиватиметься стрімко. Зокрема він попереджав, що «коли наслідки стануть дуже очевидними, буде вже надто пізно».

Помилка «історичного масштабу»

Коли Україна самотужки протистояла ро- сійській імперській агресії, спрямованій на відновлення СРСР та подальше проникнен- ня в Європу, республіканців Трампа понад усе хвилювало питання перемоги на ви- борах 2024 року. Трамп не міг допустити, щоб перемога України додала авторитету команді Джо Байдена. Тож газета Financial Times натякала, що прихильники Трампа, очевидно, «готові ризикнути перемогою Росії – якщо це хоч трохи підвищить шанси Трампа перемогти президента Джо Байдена на виборах у листопаді». Принаймні 5 люто- го Дональд Трамп у своїй соцмережі Truth Social закликав Сенат не голосувати за компромісну угоду з регулювання міграції, яка передбачає додаткові кошти для України.

Чим це загрожувало обернутися для України та й усього світу? Директор ЦРУ Вільям Бернс заявив, що для США відмо- витися від України зараз було б помилкою «історичного масштабу». Це рішення тим більш незрозуміле, що на відміну від воєн у В’єтнамі чи Афганістані, американські вій- ськові не б’ються і не вмирають. Вмирають за свободу своєї Батьківщини українці. І от за цих умов, зауважив сенатор-демократ Марк Ворнер, голова Комітету Сенату з роз- відки у соцмережі Х, «якщо ми не викона- ємо наші зобов’язання перед Україною, не залишиться жодної нації – друга чи ворога – яка знову нам повністю довірятиме».

А тим часом республіканці перемогли і перші місяці каденції президента США Дональда Трампа були наповнені неймовір- ними дипломатичними люб’язностями з російським диктатором Володимиром Путіним. Трамп взагалі дозволяв собі висловлювання, які виходили далеко за рамки публічної комунікації між офіційними державними особами. Ще з часів першої каденції лідер США послідовно засипав Путіна компліментами, безупинно називав його «крутим хлопцем», «дуже кмітливим» та постійно наголошував на тому, що Путін змушений робити те, що робить, бо… просто «любить Росію». От така собі шалена «любов» під гуркіт бомбардування українських міст!

Меланхолія

Російський диктатор теж не відставав у лестощах та всіляко підігрівав неприязнь Трампа до Європи. Так, коментуючи результати виборів у США 2024 року, Путін пря- мо заявив, що нарешті до влади в Америці прийшов «господар», а тому скоро всі європейські лідери «стануть біля його ноги та ніжно помахуватимуть хвостиком». А вже після інавгурації пішла ціла серія телефонних дзвінків між Білим домом і Кремлем, настільки душевних, що жоден із президентів нібито й не хотів першим класти слухавку. Дійшло до того, що Трамп був готовий піти навіть на визнання російського статусу окупованого Криму, фактично відкривши тим самим двері американському бізнесу на півострів. Де вже там дотримуватися оголошених санкцій! Схильність до визнання Трампом нейтралітету України та відсутність гарантій безпеки для України навіювали серед громадян нашої країни настрій меланхолії.

Чи дійсно перипетії американської по- літики так негативно вплинули на суспільно-політичні настрої українців? Ніхто б за- раз не взявся однозначно відповісти на це запитання – лише з часом комплексні до- слідження дадуть можливість дійти якоїсь виваженої думки. Однак було б легковаж- ним й не звертати увагу на поточні соціологічні дослідження КМІС. Так, впродовж усіх років повномасштабної війни КМІС чотири рази опитував українців про те, яким вони бачать майбутнє України через 10 років піс- ля закінчення війни. Щоразу пропонувалися два варіанти відповіді: оптимістичний та песимістичний. Оптимістична відповідь:

«Україна через 10 років буде процвітаючою країною у складі Європейського союзу». Песимістична: «Україна через 10 років буде країною із зруйнованою економікою і великим відтоком людей».

Результати виявилися досить промовистими. Так, у жовтні 2022 року песимістів було лише 5%, а оптимістів – 88%. У грудні 2023 року співвідношення часток песимістів і оптимістів зросло до 19% проти 73%. Ще за рік показники в Україні змінилися таким чином: песимістів – 28%, проти 57% оптимістів. І ось останнє опитування, що відбу- лось у травні-червні 2025 року показало, що песимістів за півроку стало вже 47%, а оптимістів – лише 43%. Саме за цих пів- року багато українців відчули себе зра- дженими з боку своїх непевних союзників. Хай там як, але до літа 2025 року військова допомога йшла від США ще згідно з програмою Джо Байдена. А нова адміністрація Трампа ж не виділила й ломаної копійки.

Звичайно, не все лихе йшло від Америки. Спрацьовували й фактори внутрішньої політики України. Однак фактор Трампа таки зіграв своє: люди позбулися ілюзій, у кого вони й були. Адже соціологія засвідчує, що ще навіть у грудні 2024 року багато людей зберігали оптимізм. А потім, з приходом до влади Трампа, перше півріччя 2025 року позначилося перервою у постачанні Україні зброї. Лінія фронту стала «просідати»: постійне «витискування» ЗСУ із зайнятих позицій не могло не розвіяти оптимістичні настрої українців. В очах наших бійців стратегічні союзники України виявилися далеко не на висоті. Не додали авторитету Вашингтону й горезвісні події 28 лютого в Овальному кабінеті Білого дому.

«Гра на поступки Москві»

І чим більше намагався Трамп піти на поступки Путіну, тим більш нахрапистим ставало відверте нахабство Путіна, його нестримна одержимість Україною. Допоки Трамп виступав у ролі миротворця, Путін кратно збільшив кількість обстрілів України та повітряних атак. Це підривало авторитет США на міжнародній арені. До того ж, що більш важливо для самого Трампа, це виставляло його дурнем, якого Путін во- дить за ніс.

Певний час існувала думка, що ось на- решті прямі переговори лідерів двох дер- жав призведуть до конкретних шляхів зупи- нення війни. Однак телефонна розмова 17 травня 2025 року між Дональдом Трампом і Володимиром Путіним обернулася вже очевидною поразкою американського прези- дента. Що найгірше – вона сприйнята демо- кратичною громадськістю як зрада України. Саме про це у понеділок 19 травня заявив кореспондент Sky News Джеймс Меттьюз:

«Як це можна подати інакше, ніж як про- вал президента США. Провал у перегово- рах, дипломатії та керуванні конфліктом. Офіційне повідомлення з російського боку лише зміцнює враження, що саме Путін повністю контролює ситуацію».

Можна припустити, що адміністрація Трампа загралася із своїми гаслами «Америка передусім». Так, віцепрезидент Джей Ді Венс напередодні телефонної розмови Трампа заявив: США готові вийти з гри, якщо не буде прийнятного для них сценарію. Прозвучало нібито й грізно. Однак все склалося якраз навпаки: «Путін без сумніву почув цей сигнал і дійшов висновку: варто просто перечекати – і Америка сама піде, залишивши Україну відкритою для подальшого російського наступу. Після горезвісної американської «евакуації» з Афганістану можна всього чекати. Тож Україна та європейські союзники США давно побоювалися, що Трамп їх може просто зрадити. Але що їм залишалося робити, коли їм була критично важливою підтримка Сполучених Штатів? Вони були налаштовані на мирне вирішення конфлікту, яке Трамп увесь час обіцяв. Тепер вони опинилися перед фактом: «ключова розмова нічого не дала, і ситуація для України лише погіршилася».

Висновок Меттьюза такий: попри всі розмови про «жорстку руку», зовнішньополітична гра Трампа є лише «грою на поступки для Москви». Розмова Трампа з Путіним 17 травня тривала дві з половиною години. Після її завершення російський диктатор заявив, що вона була «змістовною», «конструктивною» та «відвертою». В той самий час європейські лідери та Україна сподівалися, що Трамп виконає свої погрози, чинитиме тиск і підштовхне Путіна до припинення вогню. Однак цього не сталося: Трамп навіть заявив, що Росія нібито виступає за мирне вирішення припинення вогню. Куди вже далі? Чи це не є зрадою?

Врятувати євроатлантичну єдність

Подальші світові події лише посилити ці сумніви щодо Трампа. Так, 24-25 червня в Гаазі відбувся черговий саміт НАТО. Під впливом хиткої позиції США у ЗМІ малювали апока- ліптичні картини щодо майбутнього Альянсу: що саміт триватиме максимум 2-3 години і жодних важливих рішень на ньому не буде ухвалено. Однак все обійшлося непогано, єв- роатлантичну єдність було продемонстровано. Більше того – Трамп вперше заявив про те, що планує виконувати зобов’язання перед країнами-партнерами, і що він з ними до ос- таннього. Показово, що новим головнокомандувачем Об’єднаних збройних сил НАТО було обрано американського генерал-лейтенанта Алексуса Гринкевича. А ще було ухвалено рі- шення про збільшення видатків на озброєння з боку країн-членів НАТО.

Усі ці рішення викликали нервову реак- цію Володимира Путіна. Він заговорив, що збільшення видатків країнами НАТО є прямим викликом мирним ініціативам Росії. Здавалось би – звичайний блеф Кремля. Однак Трамп, який під час саміту говорив одне, після почутих коментарів з боку Путіна раптом заговорив по-іншому. Тому розрахо- вувати на те, що Трамп буде непорушним у своїй прихильності до ідей євроатлантичної єдності не доводилось. Навпаки, прийшлось виходити з того, що Трамп культивує персоналістський підхід в ухваленні рішень. Для нього світова політика – не є політикою держав і націй, а лише персоналій, які йому або подобаються, або ні. А в принципі, вважає він, з кожним із персоналій можна укласти угоду, якщо запропонувати вигідні умови. Отже і Путін, мовляв, погодиться на запро- поновані йому вигідні умови. А тим часом ці «загогуліни» Трампа ускладнюють євроатлантичну єдність.

Втім дві події саміту вимагають особливої уваги. По-перше, одним із результатів саміту було визнання Росії довгостроковою загрозою для Альянсу. По-друге, під час за- сідання Трамп заявив, що з Україною «тре- ба щось робити», оскільки ситуація «повністю вийшла з-під контролю». Ось така різка риторика Трампа щодо України та НАТО, публічні загравання з Росією та тимчасове припинення обміну розвідданими з Україною, за оцінкою Bloomberg, викликали паніку: «Союзники США в Європі стали остерігатися контрактів з американськими виробниками зброї після того, як лідер США Дональд Трамп «зрадив» Україну, заграючи з Кремлем». У центрі занепокоєння – не лише політика, а й безпека. Раптова зупинка обміну розвідданими з Україною, що сталася з ініціативи Трампа, стала сигналом для європейських урядів, що Вашингтон у разі конфлікту може обмежити доступ до критичних систем навіть союзників. А тим часом оборонна промисловість ЄС, виснажена після холодної війни, технічно не готова повністю замінити американське озброєння. Тож деякі країни вже інвесту- ють у національні проєкти та розширюють виробництво.

Авторитетне слово генерала

Яскравою ілюстрацією до зазначених вище тенденцій може бути інтерв’ю каналу LCI, яке дав колишній заступник на- чальника штабу Верховного командування Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі, французький генерал-майор у відставці Мішель Яковлефф. Зокрема він зазначив, що Трамп поки не наважується вимагати від НАТО визнати за Росією окуповані укра- їнські території. Однак, «якщо подивитися на все зло, яке він уже заподіяв Україні з моменту своєї перемоги (на виборах) у ли- стопаді… Він уже зайшов дуже далеко, на- магаючись буквально «подарувати» Україну Путіну на таці. Але справжня причина, чому це не вдалося – це те, що «слабкий» (маєть- ся на увазі Україна – Авт.) повстав. Українці сказали: «Ні, ми не будемо чинити само- губство, щоб догодити Дональду Трампу. Ми не приймемо «денацифікацію», яку нам пропонує Путін». Тобто, саме Україна зараз протистоїть Трампу».

За словами генерала, спочатку він мав на- дію, що Трамп зрозуміє стратегічне значення України і причини, через які США зобов’я- зані допомагати Києву: що зрада України відверне союзників від Америки і надасть самовпевненості Китаю. Відтак ексгенерал НАТО наприкінці червня 2025 року наголосив: «Це була моя надія. Але зараз ми ба- чимо: він зрадив Україну. Постачання зброї та боєприпасів припинилося вже 6 місяців тому. Він перестав давати гроші. Він зрадив Україну. Навіть у питанні розвідданих зараз точиться серйозна дискусія: скільки інформації США ще надають. Трамп зрадив Україну. Він також публічно образив її президента».

На відміну від трампівської «невизначе- ності», от такою є принциповість генерала. Недаром в народі кажуть: «Якщо генерал каже «так», то це – так. А якщо «ні», то це – ні. А якщо «можливо», то це вже не генерал».

Трамп: «Путін кидає нам купу лайна»

На феномен «зради» у Путіна професій- на «чуйка». Так, після завершення саміту Євразійського економічного союзу у Мінську (27 червня 2025 р.) кремлівський злочинець зробив декілька заяв про Україну та США. Зокрема він заявив, що російсько-амери- канські взаємини вирівнюються саме завдя- ки президенту США, тож зустріч із Трампом «із задоволенням будемо готувати». Чого лиш були варті компліменти Путіна на адресу вашингтонського візаві: «Трамп – мужня людина і щиро прагне врегулювати конфлікт в Україні». У відповідь Трамп своїми словами і вчинками нібито й давав для цього належний привід: на запитання журналістів, чи розглядає Трамп можливість надсилання ракет Patriot для захисту України, президент США відповів «можливо». З’явилося відчуття певної невизначеності: перед Путіним постала проблема простимулювати прагнення Трампа «умиротворити Москву».

А між тим події початку липня 2025 року нібито й давали підстави Путіну для оптиміз- му. Адже першого числа Сполучені Штати раптово призупинили постачання зброї в Україну. Тим самим для Путіна створювала- ся особливо сприятлива атмосфера для по- дальших перемовин. До того ж 3 липня сам Трап знову зателефонував Путіну. В результаті ніби й відбулася «довірлива» розмова. А тим часом, як повчали древні, «покри- вленого не виправиш». Уже наступного дня Росія «зірвалася з цепу» й запустила на Київ найбільшу за всю війну ракетно-дронову атаку. Це був прямий виклик Трампу з боку Москви: Путін ніби давав американцям зрозуміти «хто у цім світі хазяїн». Відтак си- туація вимагала від Трампа невідкладного редакційного оформлення нової ситуації. І такі слова в риториці Трампа знайшлися:

«Путін кидає нам купу лайна, якщо хочете знати правду. Він весь час дуже милий, але це виявляється безглуздим».

Отже, після 4 липня, після небувало ма- сових бомбардувань України, у Трампа, су- дячи з усього, увірвався терпець. Президент США пригрозив Путіну: якщо в політиці Росії нічого не зміниться – наслідки будуть неприємні. Час на роздуми й позитивні рішення – 50 днів. А тим часом у Конгресі США доопрацьовується остаточний варіант законопроекту про запровадження 100% тарифів на закупівлю російських енерго- ресурсів третіми країнами. Що вражало – Трамп пообіцяв здійснити перше для його адміністрації масштабне постачання зброї для України. Поки що винятково оборонної, зате надзвичайно ефективної та дорогої. Як Дональд Трамп заявив журналістам:

«Ми надішлемо їм Patriots, які їм життєво необхідні. Але платити буде Європейський Союз. Ми нічого не платитимемо. Це буде бізнес для нас».

Наразі в дію вступила ґешефт-дипломатія США. Але це вже тема для іншого розгляду.

Проти поблажливого «замилування»

Путінська «гоп-компанія» виділила у 2022 році 2-3 дні на захоплення Києва. Наразі ми перебуваємо на вододілі четвертого року війни. І це доказ того, що ми вистояли на- самперед завдяки мужності й самовіддано- сті Збройних сил України. Українська нація назагал в час війни усвідомила себе басті- оном європейської християнської цивілі- зації. Позбавляючись комплексу «меншого брата» ми стали шанувати один одного – бо ми того варті.

І які б високі посадові щаблі не посідали наші союзники, ми вибороли у бою своє пра- во критично нагадати про наше і їхнє місце в сьогоденному житті. Ми щиро дякуємо на- шим союзникам за величезну підтримку, але сподіваємося на таку саму подяку із їхнього боку за ті неоцінимі людські життя, покладені українцями на олтар перемоги. Тим більше, коли йдеться про героїчну боротьбу проти нашого спільного ворога – путінської імпер- ської московщини. Тут система координат для аналізу одна і непорушна: є агресор, а є жертва агресії, що уже четвертий рік від- стоює своє право жити й творити на своїй землі. Ставити на одну дошку з агресорм Україну – поборника миру й справедливості у світі – недопустимо.

Варто критично поставитися й до Дональда Трампа, котрий обидві сторо- ни російсько-української війни порівняв із дітьми, що б’ються. «Вони затіяли бійку – як двоє дітей на шкільному подвір’ї. Вони б’ються як у пеклі. Їх не зупинити. Нехай б’ються дві-три хвилини, тоді їх легше зу- пинити», – сказав Трамп. Нас ці слова не шокували. Щось подібне ми вже звикли чекати від Трампа. Але дивує поведінка Генерального секретаря НАТО Марка Рютте, котрий назвав президента США Дональда Трампа «татусем»: мовляв, «татусеві іноді доводиться вживати ненормативну лекси- ку». Особливо прикро те, що Трамп не за- перечував проти використання генсеком НАТО цього терміна, який набув у західно- му молодіжному сленгу значення сили та контролю у стосунках.

Втім деякі європейські чиновники у приватних розмовах зізнавалися, що попри визнання великого впливу Трампа на політику НАТО, такі улесливі слова викликали у них дискомфорт: «Людям так соромно. Так, саміт загалом був успішним. Але підлизування було досить надмірним».

Тож – шануймося.

Липень 2025 р.

Василь ТКАЧЕНКО,

головний науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України,

доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАПН України

Джерело: газета "Освіта і суспільство", № 4 (85) за 2025 рік, стор. 28-30
https://naps.gov.ua/uploads/files/press/ois/2025/ois4_2025.pdf