>

Проект Європейського політичного співтовариства (ЄПС)

Впродовж останніх тридцяти років питання про статус і роль Європейського Союзу у міжнародних відносинах залишалося предметом теоретичних пошуків і політичних дискусій. Суть полеміки полягала у тому, чи стане «Об'єднана Європа» самостійним суб'єктом світової політики, чи залишатиметься проектом переважно економічної та соціальної спрямованості, який покладає основні функції з безпеки на трансатлантичні структури.

Контекст

Свіжий імпульс європейській ідеї надав президент Франції Еммануель Макрон, відомий як прихильник «стратегічної автономії» Європи у багатополярному світі. Виступаючи на церемонії закриття Конференції про майбутнє Європи (Страсбург, 9 травня 2022 р.) Е. Макрон запропонував створити нову рамкову структуру – Європейське політичне співтовариство (European Political Community, ЄПС).

Смисл цієї ініціативи полягав у скликанні на регулярній основі широкого загальноєвропейського форуму, який зможе об'єднати навколо загальноєвропейських цінностей та інтересів країни географічної Європи. Крім країн-членів ЄС нова спільнота охоплює європейських економічних партнерів Євросоюзу, країни, які прагнуть вступити до європейського інтеграційного блоку та Великобританію, яка нещодавно вийшла з його складу.

Ініціатива Е. Макрона окреслила два основні аспекти:

– Відродження «загальноєвропейської ідеї» шляхом залучення до співпраці всіх європейських держав у межах і поза межами ЄС.

- Намір зберегти співпрацю та комплекс зв'язків у сфері безпеки з Великою Британією, яка вийшла з Євросоюзу та апробує самостійну роль у світовій політиці.

Е. Макрон зробив особливий акцент на участі України, яка «з її боротьбою та сміливістю» вже є «членом нашої Європи, нашої родини, нашого союзу». При цьому він зазначив, що для приєднання України до ЄС потрібен час. Тому, за логікою міркувань Е. Макрона, створення ЄПС є раціональним рішенням, яке дозволить створити певну рамкову структуру, що виражатиме справжні загальноєвропейські інтереси.

Щодо України, Е. Макрон, схоже, не вірить у швидку перспективу її членства в ЄС. З урахуванням важкопрогнозованих термінів та результатів російсько-української війни можливості членства України неминуче оцінюватимуться з урахуванням економічних втрат, умов політичного врегулювання, джерел і масштабів допомоги на повоєнне відновлення економіки та інфраструктури.

Що стосується Великої Британії, Е. Макрон вважає важливим збереження та почасти відновлення повноцінного діалогу з Лондоном щодо узгодження стратегічних планів і продовження військово-політичного співробітництва. Причому такий діалог з керівництвом Великої Британії, мабуть, буде легше вести не від імені європейських інтеграційних структур у Брюсселі, а на міжурядовому рівні – у рамках запропонованого Макроном «вільного та рівноправного» діалогового формату.

Запропонований Е. Макроном форум на рівні глав держав та урядів мав позначити готовність країн Європейського континенту узгоджувати механізми колективної взаємодії для вирішення спільних проблем і викликів у сферах безпеки, стабільного розвитку, міграцій, мобільності тощо.

Пропозиція Франції дістала підтримку на засіданні Європейської Ради у Брюсселі 23-24 червня. Європейська Рада схвалила пропозицію Е. Макрона й призначила місце і дату загальноєвропейської наради, яка відбулась у Празі 6 жовтня – напередодні неформального саміту ЄС, присвяченого проблемам енергетики.

Запрошення взяти участь у саміті отримали лідери держав та урядів 44 країн Європи. Крім 27 держав-членів Євросоюзу, на форум було запрошено керівників 17 держав, які не входять до ЄС. Серед них – країни, які подали заявки на вступ до інтеграційного об’єднання (Чорногорія, Північна Македонія, Україна, Молдова), країни Західних Балкан (потенційні кандидати в члени Євросоюзу), а також Норвегія, Швейцарія, Ісландія, Ліхтенштейн, Велика Британія, Туреччина, Грузія, Вірменія, Азербайджан та Ізраїль.

На першу зустріч загальноєвропейської наради у новому форматі зі зрозумілих причин не було запрошено Російську Федерацію та Білорусь. Це дозволяє розглядати проект Європейського політичного співтовариства як пряму альтернативу нинішнім загальноєвропейським організаціям – Раді Європи та ОБСЄ, котрі в умовах великомасштабної європейської війни втратили свою дієздатність.

Голова Європейської Ради Ш. Мішель особливо наголосив на тому, аби на першому етапі участь у форумі брали лише лідери запрошених держав. Проведення зустрічі в закритому режимі мало забезпечити відверту й конфіденційну дискусію.

Фактичними організаторами форуму стали Франція та Чехія як країни, які почергово головують у Раді Євросоюзу протягом 2022 р.

За підсумками інавгураційної зустрічі цілі ЄПС можна охарактеризувати наступним чином:

- Нова рамкова структура створюється для забезпечення діалогу між керівниками переважної більшості країн Європи, які формально підтримують демократичні цінності (крім Росії та Білорусі).

- ЄПС має стати постійно діючою платформою політичного співробітництва на рівноправній основі між країнами ЄС (які становлять ядро європейської системи) з іншими країнами Європи – членами Єдиної європейської економічної зони, країнами-кандидатами та іншими периферійними партнерами, які не входять до Союзу.

- ЄПС має забезпечити пріоритетне обговорення питань, що стосуються забезпечення безпеки та стабільності на Європейському континенті.

Політичний вимір ЄПС

Ідея Європейського політичного співтовариства – пряма реакція на кризу європейської безпеки та деградацію існуючих загальноєвропейських інститутів, таких як Рада Європи та ОБСЄ, які виявилися недієздатними в умовах російсько-української війни. Участь Туреччини та Великої Британії робить ЄПС прямою альтернативою Раді Європи, ефективність якої стійко заблокована присутністю Росії.

Новий форум не має дотичності до питань розширення ЄС і не повинен розглядатися як його альтернатива. Іншими словами, це суто не його компетенція.

Е. Макрон далеко не вперше пропонує збільшення самостійності та поглиблення європейського політичного проекту. Не секрет, що багато французьких політиків і політичних експертів висловлюють прихильність формуванню спільних структур Євросоюзу у сфері оборони і безпеки, можливість чого закладена у чинних установчих договорах ЄС. До кінця 2010-х рр. ініціативи Франції не мали достатньої підтримки, у тому числі через відкриту або не афішовану протидію британських урядів. Однак і після виходу Великої Британії з Євросоюзу французькі пропозиції не зустрічали артикульованого схвалення з боку політичного керівництва ФРН – як за канцлерства А. Меркель (ХДС/ХСС), так і за О. Шольца (СДПН).

Враховуючи ці обставини, офіс президента Франції підготував менш конфліктний проект, який апелює до політичної консолідації країн Європи у її географічних обширах, що є вкрай актуальним на тлі російсько-української війни та усвідомлення європейськими політиками хиткості й вразливості ліберального міжнародного порядку.

Зазначимо, що ініціатива Е. Макрона викликала в МЗС України підозру, чи створення ЄПС не призведе до блокування розширення Європейського Союзу. За даними з неофіційних джерел, в ході консультацій з МЗС Франції Київ зумів домовитися про наступне: українська сторона зобов'язалася не перешкоджати скликанню форуму ЄПС, а політичні лідери у Парижі зняли перешкоди для надання Україні статусу кандидата у члени Євросоюзу. У результаті Е. Макрон не лише підтримав надання Україні статусу кандидата в члени ЄС, а й переконав канцлера ФРН О. Шольца публічно висловитись на підтримку України.

Слід відзначити, що ініціатива Е. Макрона з’явилась у зручний момент, зустрівши готовність політичних кіл європейських країн розпочати обговорення широкого спектру проблем європейської безпеки, включаючи російсько-українську війну (очевидний пріоритет), вірмено-азербайджанський конфлікт, локальні конфлікти у Грузії та Молдові, гострі протиріччя та кризові ситуації на Балканах, конфлікти у Лівії та Сирії. Є певний інтерес і до обговорення проблематики відносин з РФ та Білоруссю, як у контексті російсько-української війни, так і у довгостроковій перспективі. Крім цього, за словами Е.Макрона, окрім питань безпеки та оборони, співпраця в межах ЄПС має запропонувати «нові підходи» до проблем енергетики, інфраструктури, охорони здоров'я, економічної солідарності.

Позиції окремих учасників

На етапі підготовки зустрічі в рамках ЄПС та після її завершення європейські політики висловлювали свої думки щодо цілей, порядку денного та бажаних результатів діалогу. Так, канцлер ФРН О. Шольц висловлював побажання, аби в рамках нового форуму ЄС обговорював з державами-партнерами основні питання співробітництва, включаючи безпеку, енергетику та боротьбу з глобальним потеплінням.

Е. Макрон серед пріоритетів називав зміцнення енергетичного суверенітету Європи та глибоке реформування енергоринку ЄС, у тому числі на основі спільних франко-польських ініціатив. При цьому Е. Макрон був схильний максимально розширювати обрії загальноєвропейського політичного співробітництва. За його словами, Європі потрібна структура, яка допоможе розвивати співпрацю у таких сферах, як геополітика, енергетика, інфраструктура та транспорт із країнами, з якими неможлива така тісна інтеграція, яка є всередині Євросоюзу.

Успіх ініціативи ЄПС прямо залежав від участі Туреччини та Великої Британії, а також умов, які зі свого боку висуватимуть їх уряди. Участь у форумі президента Туреччини Р.Т. Ердогана залишалася під питанням у зв'язку із загостренням військової напруженості у відносинах Туреччини з Грецією та Кіпром. Проте, Ердоган не лише взяв участь у форумі, але й використав його для максимального просування своїх політичних інтересів. Під час перебування у Празі Р.Т. Ердоган провів прес-конференцію, на якій аргументував ключове значення Туреччини для ЄС та всього Європейського континенту:

- «Туреччина незамінна у подоланні викликів, що стоять перед Євросоюзом, а також у переосмисленні ролі (цієї) спільноти на світовій арені».

- Європейське політичне співтовариство не має становити альтернативу політиці розширення ЄС. Відповідно, участь Туреччини в ЄПС не завдаватиме шкоди процесу (майбутнього) членства Анкари в Євросоюзі. Політичні кола Туреччини очікують, що ЄПС «зміцнить наші відносини з ЄС і зробить внесок у процес нашого членства в блоці».

- Євросоюз не повинен озиратися на інтереси та амбіції деяких країн (малися на увазі Греція та Кіпр). За словами Р.Т. Ердогана, єдиним ключем до врегулювання на Кіпрі є визнання міжнародного рівноправного статусу Турецької республіки Північного Кіпру. Проте офіційно анексувати цю територію Туреччина не збирається.

- Туреччина готова дати адекватну відповідь не лише Греції, а й будь-якій країні, яка загрожує її безпеці. «Нехай це чує не лише Греція: ми можемо прийти раптово одного разу вночі незалежно від того, яка країна нападе на нас. Вони мають знати про це».

- Під час зустрічі з вірменським прем'єром Н. Пашиняном Р.Т. Ердоган запропонував Вірменії укласти мирну угоду з Азербайджаном. Укладення такої мирної угоди стане передумовою для повної нормалізації відносин Вірменії з Туреччиною на основі принципу добросусідства в регіоні.

- З приводу угод з Україною та РФ про зерновий коридор у Чорному морі, Р.Т. Ердоган підкреслив, що продовження постачання зерна «служить інтересам народу України, Європи та всього світу». Російські добрива можуть постачатися в інші країни через Туреччину. Загалом Чорноморський зерновий коридор та обмін полоненими між Росією та Україною стали важливими дипломатичними успіхами Туреччини, досягнутими попри значні труднощі.

– Туреччина наполягає на встановленні свого контролю на півночі Сирії (щоб припинити діяльність у цих районах курдських «терористичних організацій»).

- Туреччина продовжить блокувати заявку Швеції на вступ до НАТО. Претензії Анкари стосуються діяльності небажаних організацій, які «загрожують безпеці Туреччини». За словами Р.Т. Ердогана, допоки у Швеції проходитимуть марші «терористичних організацій», а їхні представники будуть присутні у шведському парламенті, ставлення Туреччини до Швеції «не буде позитивним».

Втім, порядок денний переговорів Туреччини з ЄС включає не лише претензії з боку Анкари, а й низку актуальних тем, таких як постачання енергоносіїв (у т. ч. транспортування газу), міграції, припинення агресії Росії проти України та роль Туреччини у цьому процесі.

Підводячи підсумок, відзначимо низку змістовних і нормативних аспектів, що характеризують особливості проекту ЄПС у його нинішньому вигляді:

- Питання про інституціональне оформлення ЄПС залишається відкритим. На етапі підготовки саміту в Празі його організатори не планували створення інституційних механізмів (секретаріату, робочих груп, комісій) або механізму прийняття рішень під приводом, що в такому широкому складі неможливо прийняти рішення з реальним впливом на політику. Тому організатори форуму від самого початку не планували навіть погодження підсумкового комюніке, яке вважається звичним результатом багатосторонніх нарад.

- Висловлюються припущення, що якщо формат ЄПС збережеться, згодом він може перетворитися на платформу для «зустрічей та переговорів» у рамках загальноєвропейського форуму демократичних країн. Зазначимо, що такий підхід до певної міри збігається з початковими цілями Ради Європи як організації, яка була покликана сприяти політичній та соціально-економічній гомогенності країн Західної Європи після закінчення Другої світової війни.

- Багато коментаторів вважають, що заявка України на членство в ЄС, яку Київ подав невдовзі після початку російського вторгнення, стала головним стимулом для висування ініціативи ЄПС як проекту відновлення загальноєвропейської ідеї за нових кризових умов.

- Глибинний підтекст проекту ЄПС полягає у необхідності підвищення ролі, статусу та потенціалу розвитку Європи в умовах загострення глобальної конкуренції та суперництва основних центрів сили та багатосторонніх інтеграційних об'єднань. Хоча ЄПС не стане новим «інститутом влади» у міжнародних відносинах, його поява все ж таки може призвести до певного перерозподілу реальних факторів впливу у загальноєвропейському контексті. Принаймні поява нового загальноєвропейського формату діалогу може дещо зменшити роль європейських інтеграційних інституцій, включаючи Раду ЄС та Європейську Комісію.

– Семантика назви «Європейська політична спільнота» відсилає нас до раннього етапу європейської інтеграції. Адже назва нинішнього загальноєвропейського форуму є відновленням бренду початку 1950-х рр.

Початковий план створення Європейського політичного співтовариства виник у 1952 р. Тоді Асамблея Європейського об'єднання вугілля та сталі, що включала 6 держав Західної Європи, підготувала проект договору про створення нової повноформатної інтеграційної спільноти федеративного типу. До неї передбачалося включити країни Західної Європи, якщо ті висловлять готовність взяти участь у цьому утворенні.

Тогочасний проект ЄПС передбачав об'єднання вже існуючого Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОУС) та передбачуваного Європейського оборонного співтовариства (ЄОС). У рамках ЄПС мали діяти парламент і підзвітна парламенту наднаціональна виконавча влада. Парламент ЄПС мав включати дві палати – Асамблею («Палату народів»), що могла обиратися прямим голосуванням виборців, та Сенат, членів якого мали призначати національні парламенти.

У 1950-х рр. проект ЄПС не пройшов. Питання безпеки були віднесені в основному до компетенції НАТО і меншою мірою – Західноєвропейського союзу, а економічна інтеграція – до компетенції Європейського економічного співтовариства, яке з 1 листопада 1993 р. було трансформовано в Європейський Союз.

Як буде нині, час покаже. Проте нинішній перебіг подій спонукає лідерів держав континенту до кроків у даному напрямі.

С.В. Толстов,

зав. відділу трансатлантичних досліджень

ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України».

Перейти до початку