З вітальним словом виступили Перший секретар Посольства Азербайджанської Республіки в Україні Сабір Рзаєв, доктор гуманітарних наук, професор Вільнюського університету Віргінія Юренієне та директор ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України», доктор історичних наук, професор А.І. Кудряченко.
У роботі конференції взяли участь науковці з України та зарубіжних країн. З доповідями та повідомленнями виступили понад 50 учасників конференції – науковців та аспіратів.
У вітальному слові директор Інституту, доктор історичних наук, професор А.І. Кудряченко підкреслив важливість розробки проблематики партнерських стосунків, що уособлюють пряму альтернативу конфронтації та агресії, для оздоровлення сучасних міжнародних відносин. А.І. Кудряченко відзначив, що в дослідженні цієї проблематики доцільно вирізняти площину двосторонніх відносин та багатосторонньої взаємодії, яка може набувати геополітичних ознак та просторового поширення.
Учасники конференції обговорили широке коло проблем, пов’язаних з розвитком міжнародних відносин, історичним досвідом партнерських стосунків між різними країнами та багатостороннього співробітництва у сфері економічного розвитку та безпеки.
У ході конференції висловлювалися оцінки політичної ситуації в сучасному світі, стану міжнародних відносин України та особливостей відносин України з державами, які в різний час були проголошені в якості стратегічних партнерів України, в т. ч. з США, Польщею, державами Балтії, Вишеградської групи та ін.
Визнаючи принципову важливість відносин між Україною та США, доповідачі відзначали, що стратегія національної безпеки США, ухвалена 2015 р., декларує обмеженість сил для одноосібного й всебічного керування світовими процесами та відмову від політики одноосібного стримування РФ. Цим, зокрема, пояснюється небажання адміністрації Б.Обами постачати Україні летальні озброєння, дефіцит яких найбільш відчутний у Збройних Силах України, та наміри всебічно координувати свій підхід з позицією провідних країн ЄС. Оскільки за своїми параметрами конфлікт на сході України належить до «обмежених» конфліктів, це також зумовлює стриману реакцію США і ЄС на непоодинокі прохання Києва щодо розширення обсягів воєнної допомоги.
Окремі доповідачі відзначали, що владним установам України доцільно всебічно активізувати політичний діалог та інформаційну співпрацю з країнами, які в різний час були проголошені стратегічними партнерами нашої держави. З цією метою виглядає доцільним розробити чіткішу модель позиціонування України в ході нинішньої кризи, уникаючи різнобою в оцінках, які час від часу виголошують відповідальні посадові особи.
Для поліпшення позиціонування на міжнародній арені Україна потребує підготовки професійно розробленої концепції врегулювання кризи та конфлікту в Донбасі, включаючи розробку сценарію відносин з тимчасово окупованими територіями Донбасу, які не перебувають під контролем української влади. Цей аспект важливий з огляду на те, що фактично і США, і ЄС, і Росія використовують Україну у власних цілях, у першу чергу як об’єкт та чинник у відносинах між самими провідними гравцями.
Слабкість партнерських зв’язків України та відсутність чітко зафіксованих зобов’язань зумовила низький рівень практичної допомоги ззовні під час агресії з боку Росії. Навіть порівняно з російсько-грузинським конфліктом 2008 р. демонстрація незгоди США з діями РФ щодо України під час анексії Криму та на початку конфлікту в Донбасі мала набагато більш стриманий характер. За теперішніх обставин офіційний Київ має значно активізувати політичну співпрацю з провідними країнами ЄС, країнами Центральної Східної Європи. Мова йде не тільки про стосунки з Польщею та державами Балтії, але й про країни СНД, Туреччину та Китай, що дозволить активніше нейтралізувати вплив РФ на політику урядів цих країн.
Найважливіше для України значення на сучасному етапі матиме організація структур «активного діалогу» з країнами, позиція яких найбільше збігається з інтересами України (Польща, Вишеградська група, країни Балтії) з метою використання їх впливу на поточну політику та стратегічне позиціонування США, ЄС та НАТО.
Поряд із актуальними питаннями розвитку міждержавної взаємодії на сучасному етапі, в ході конференції розглядалися важливі проблеми, які стосуються практики міждержавного співробітництва, партнерства та діяльності міжнародних організацій в європейському, євроатлантичному та азійсько-тихоокеанському регіонах.
