>

Знакові події червня-2018. Підсумки зустрічі глав МЗС «Нормандської четвірки»: крок вперед, два назад

11 червня в Берліні відбулася зустріч глав зовнішньополітичних відомств країн «Нормандської четвірки» – ключового формату переговорів з урегулювання конфлікту на Донбасі. Ця зустріч стала першою за останні півтора року, що підкреслює її важливість і символізм. Адже за цей час прямих контактів між вищими посадовими особами України та РФ не було, і, як наслідок, не було будь-яких зрушень у питанні врегулювання конфлікту.

Напередодні зустрічі українською стороною були озвучені ключові питання, які планувалося обговорити на зустрічі міністрів закордонних справ України, Німеччини, Франції та РФ. Серед них – процес розведення сил протиборчих сторін на лінії розмежування, миротворча місія ООН на Донбасі, а також звільнення утримуваних українських громадян у Росії і російських – в Україні.

Однак будь-якого серйозного прориву в більшості з винесених на порядок денний тем українськими експертами не очікувалося. Адже вже саме відновлення діалогу між українською і російською сторонами за участю гарантів дотримання мінських домовленостей – Франції та Німеччини після тривалої паузи вже вважалося певним успіхом. Тим більше на тлі тривалого – вже понад місяць – голодування українського кінорежисера Олега Сенцова і ще більш тривалого – громадського активіста Володимира Балуха, який втратив на той момент вже близько 30 кг, що вкрай негативно вплинуло здоров'я обох політв’язнів.

Без сумніву, саме кампанія зі звільнення Олега Сенцова, що на той момент набрала істотного розмаху по всьому світу (включаючи його колег за кіноцехом у Росії), разом з тиском ЄС на Кремль були важливими чинниками, що уможливили цю зустріч. Проте, як і очікувалося, істотного прогресу її результати не принесли.

Утім, причини відсутності будь-якого прогресу в ключовому питанні не лише минулої зустрічі глав МЗС «четвірки» в Берліні, а й у цілому в урегулюванні російсько-українського конфлікту шляхом введення миротворців ООН на Донбас, очевидні й полягають в діаметрально протилежних позиціях сторін, а саме в небажанні керівництва РФ допустити миротворців не тільки для охорони спостерігачів ОБСЄ на лінії розмежування (на чому наполягає Кремль), а й на всій непідконтрольній Україні території ОРДЛО, включно з російським кордоном. Останню, неприйнятну для Росії вимогу обстоює Україна разом з її західними партнерами – ЄС і США.

Ще до початку зустрічі було очевидно, що такого «подарунку» президенту України Петру Порошенку, та ще напередодні старту передвиборної кампанії 2019 року, Кремль робити не має жодного наміру, тим більше за умов відсутності гарантій виконання Україною політичної частини Мінських угод. Особливо це стосується внесення поправок до української Конституції щодо надання ОРДЛО окремого статусу, який фактично поставить хрест на євроатлантичних перспективах України.

У цьому ж ключовому питанні зсуву і компромісів з боку Кремля не варто очікувати раніше середини осені – ближче до так званих «проміжних» виборів в США – де-факто найважливішого гравця в переговорному процесі. У Кремлі чудово розуміють, що напередодні виборів Дональд Трамп спробує занести собі в актив ухвалення резолюції Радбезу ООН щодо миротворців, що дуже важливо для нього особисто в контексті перспектив переобратися на президентський пост у 2020 році. Про це президенти США і РФ напевно говоритимуть на їх першому двосторонньому саміті в Гельсінкі 16 липня, про який було оголошено наприкінці червня за підсумками візиту радника з національної безпеки Трампа Джона Болтона до Москви.

І в цьому плані демарш Д. Трампа з відкликанням свого підпису під підсумковим комюніке саміту «G-7», що завершився напередодні зустрічі глав МЗС «Нормандської четвірки», навіть вигідний Кремлю, метою якого, починаючи з анексії Криму і початку військової агресії на Донбасі навесні 2014 року, є розкол трансатлантичної єдності. У цьому сенсі Трамп за останні два місяці досяг величезного «прогресу», починаючи від одностороннього виходу з «ядерної угоди» з Іраном і закінчуючи введенням мит на експорт сталі та алюмінію з країн ЄС з 1 червня. Тому свій головний козир – поступки в питанні миротворчої місії ООН на Донбасі після таких приємних новин Кремль використовувати, принаймні в поточний момент, не мав наміру.

Що стосується відсутності домовленостей у питанні розведення військ і важких озброєнь протиборчих сторін на лінії зіткнення, то тут, з огляду на попередній «досвід» і неодноразовий зрив Москвою вже досягнутих домовленостей, істотного прогресу також не очікувалося. Залишалося лише одне питання, вкрай важливе для України – звільнення утримуваних українських громадян у Росії. По суті, саме для обговорення цього питання і демонстрації «прогресу» і «доброї волі» з боку Москви напередодні початку чемпіонату світу з футболу в РФ, який Кремль мав намір перетворити на майданчик для переговорів з ключовими світовими гравцями, він і погодився на зустріч у Берліні. А проте, оскільки збірна Німеччини не змогла вийти в стадію плей-офф чемпіонату, приїзду канцлера Меркель до Росії для підтримки своєї команди не сталося, і найближчим часом чекати на нього не варто.

У підсумку, щоб продемонструвати хоч якийсь результат, сторони домовилися, що омбудсмени України і РФ зможуть відвідати громадян своїх країн, які нині утримуються під вартою. Однак реалізація домовленості теж провалилася: омбудсмену України Ларисі Денисовій було відмовлено у відвідуванні Олега Сенцова з надуманих причин, що підтвердило побоювання про стан його здоров'я в результаті тривалого голодування. Продемонструвало воно вчергове й ціну «домовленостей» з керівництвом РФ. У відповідь українська сторона прогнозовано відмовила омбудсмену Росії Тетяні Москальковій відвідати російських громадян, які відбувають покарання в Україні.

А отже, в підсумку, можна стверджувати: зустріч глав МЗС «Нормандської четвірки» мала лише символічний характер і не принесла, на жаль, жодних практичних результатів. Відтак на тлі останніх публікацій в американських ЗМІ про нібито готовність Трампа визнати Крим російським результатів липневої зустрічі Трампа з Путіним чекати маємо з певним ступенем тривоги.


Максим ЯЛІ
кандидат політичних наук, старший науковий співробітник
ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»

Перейти до початку