Саме у цьому палаці онука Гетьмана Варвара Репніна приймала тут Євгена Гребінку, Миколу Гоголя та Тараса Шевченка. Добре зберігся окремий флігель, який спеціально було відведено для трьохмісячного перебування молодого Тараса Шевченка. Флігель Шевченка повністю відтворює інтер’єр періоду проживання поета. У кабінеті флігелю експонується унікальна картина невідомого італійського художника «Сліпий з хлопчиком» у колекції Репніних. У найбільшій залі «Гостинна», де молодий поет читав гостям свою поему «Тризна» – великий дубовий стіл, оригінальні стільці, піаніно.
Незабутнє враження справило на науковців Інституту їхнє перебування у палацово-парковому ансамблі Закревських. Засновник династії, Йосип Лук’янович Закревський, генеральний бунчужний війська Запорізького, в 1752 р. купив село Березову Рудку у нащадків їхнього господаря – гетьмана Івана Скоропадського. Більш ніж півтора століття 5 поколінь роду Закревських проживали у цьому живописному місці. Дружина Йосипа Григоровича була сестрою останнього гетьмана України Кирила Розумовського. У 1843 р. та у 1845-1847 рр. у Березову Рудку до братів Закревських часто приїздив Тарас Шевченко.
Тут Тарас Шевченко зустрів своє мабуть найпалкіше кохання. 29-річний поет закохався на все життя у витончену красуню – 21-річну Ганну Закревську, яка була на той час матір’ю двох діток і дружиною господаря маєтку – 52-річного Платона Закревського. Тарас Шевченко намалював портрет Ганни, присвятив Закревській поему «Сліпий», пізніше, перебуваючи у засланні, присвятив їй вірш «Г. З.» («Немає гірше як в неволі …»). Також з ім’ям Закревської пов’язана поезія «Якби зустрілися ми знову».
Під час перебування у Яготині на запрошення князя Миколи Григоровича Рєпніна Тарас Шевченко пережив до себе ніжні почуття з боку онуки князя – Варвари, високоосвічена, делікатна молода жінка покохала молодого поета та Шевченко ставився до неї як до своєї рідної сестри, доброї помічниці і їхні стосунки закінчилися словами Тараса: «Прощай сестро» і поцілунком у чоло.
Гармонійною складовою виїзного засідання стало також відвідання меморіального музею-садиби народної художниці України Катерини Білокур у селі Богданівка, де весь свій вік прожила самобутня майстриня, самотужки навчилася читати, писати і малювати. Вона залишила у спадок українському народу свої незабутні картини. Своєрідним експресивним заповітом-заспівом до Богданівського музею стали слова Олеся Гончара, вимережені рукою Ганни Самарської, учениці К. Білокур: «Твори Катерини Білокур назавжди увійшли у золотий фонд української культури. Вони з тих багатств, що їх Україна вносить до скарбниці мистецтва світового».
Добре організована екскурсійна поїздка, прекрасна погода, мальовничі краєвиди, високопрофесійні лектори - директори музеїв, які привітно зустрічали нас і відкривали яскраві сторінки історії України, прекрасні експозиції та величні пам’ятки нашої славної історичної спадщини все це створило серед учасників виїзного засідання глибокі почуття гордості за історію нашої країни, за високий талант та почуття краси нашого народу і краю й надихнуло нас з новими силами продовжити нашу роботу з вивчення актуальних проблем всесвітньої історії, невід’ємною складовою якої є наша вітчизняна історія.
 М. П. Малинка, К. Г. Розумовський, останній гетьман Лівобережної України (1750 - 1764 рр.) |
 Т. Г. Шевченко. М. Г. Рeпнiн. Копiя з роботи Й. Горгунга. олiя 1843 р. Яготин |
 Т. Г. Шевченко. Портрет Ганни Закревської. Копія худ. І. Лисенка, олія, 1843 р. |
|
 Г. І. Псьол Портрет В. М. Рєпніної, олія, 1840 р. |
|
