На Міжнародній конференції «Пострадянський дискурс російської політики щодо нових незалежних держав» обговорювалися актуальні проблеми дослідження сучасної зовнішньої політики Російської Федерації, ідеологічні засади «Русского мира» та особливості його впливу на формування політичних процесів у нових незалежних державах. Учасники детально розглянули основи неоімперської політики Росії після розпаду СРСР, а також особливості формування сучасного політичного, інформаційного та безпекового середовища на пострадянському просторі.

В роботі конференції взяли участь біля 30 вітчизняних та іноземних фахівців із Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України», Інституту історії України НАН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Державного торговельно-економічного університету, Карпатського національного університету імені Василя Стефаника, Київського університету імені Бориса Грінченка, Українського державного університету імені Михайла Драгоманова, Institute of History – Moldova State University (Kichinev, Moldova), Державної установи «Інститут економіки та прогнозування НАН України» та ін. 14 науковців виступили з доповідями та повідомленнями.

У своєму вітальному слові директор ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України», член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор Андрій Іванович Кудряченко наголосив на важливості та актуальності дослідження пострадянського дискурсу російської політики не лише в історичному контексті, але й у вимірі сучасних геополітичних процесів. Він підкреслив, що аналіз політичних, інформаційних і культурних стратегій Російської Федерації щодо нових незалежних держав має ключове значення для розуміння динаміки безпеки, суверенітету та демократичного розвитку регіону.

Доповідь доктора історичних наук, професора кафедри міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка Наталії Леонідівни Яковенко була присвячена аналізу пропаганди «Русского мира» в діяльності російських дипломатичних представництв за кордоном. Дослідниця детально охарактеризувала основні інструменти та механізми, за допомогою яких російська дипломатія системно поширює ідеологічні наративи Кремля у міжнародному середовищі. У виступі було підкреслено, що після 2014 року, а особливо з початком повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році, російські посольства та консульства фактично перетворилися на центри інформаційно-психологічного впливу, що активно формують викривлене сприйняття війни, намагаючись легітимізувати агресивну політику Москви. Професор Яковенко звернула увагу на використання дипломатичних каналів для просування пропагандистських меседжів, організації «культурних» і «гуманітарних» заходів, спрямованих на виправдання російського ревізіонізму, а також маніпулювання темами історичної пам’яті, духовності та «традиційних цінностей». Така діяльність, за словами доповідачки, становить складову ширшої гібридної стратегії Кремля, що поєднує дипломатію, дезінформацію й культурну експансію для підриву міжнародної підтримки України та демократичних інститутів загалом.

У своїй доповіді доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник відділу історії нових незалежних держав Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України» Тетяна Володимирівна Орлова розкрила позицію лідерів думок про вплив російсько-української війни на теперішнє і майбутнє світу. Було проаналізовано позиції провідних політичних, інтелектуальних та культурних діячів сучасності щодо трансформацій, які спричинила російська агресія проти України у глобальному вимірі. Професор Орлова підкреслила, що війна стала цивілізаційним водорозділом, який змінив підходи світових лідерів до питань безпеки, демократії, міжнародного права та гуманітарних цінностей. Вона звернула увагу на те, що реакція глобальних еліт – від європейських інтелектуалів до лідерів країн Глобального Півдня – свідчить про поступовий перехід від політики умиротворення до політики усвідомленої відповідальності перед викликами авторитаризму та агресії.

У своєму виступі доктор політичних наук, доцент, професор кафедри філософії, соціології та політології Державного торговельно-економічного університету Олег Юрійович Кондратенко детально розкрив процеси  трансформації експансіоністської політики Росії на пострадянському просторі. Він зосередив увагу на еволюції російських підходів до реалізації зовнішньополітичних інтересів щодо нових незалежних держав, починаючи від періоду 1990-х років і до сучасного етапу повномасштабної агресії проти України. Доповідач підкреслив, що російська експансія пройшла кілька етапів трансформації – від м’яких економічних і гуманітарних форм впливу до відверто агресивних і військових методів тиску. Якщо на початкових етапах Кремль прагнув інтегрувати пострадянські держави через спільні економічні проекти, енергетичну залежність і культурну присутність, то згодом цей вплив набув відверто імперського характеру, спрямованого на відновлення сфер домінування та підрив суверенітету сусідів.

Доктор політичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу теорії та методології всесвітньої історії Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України» Людмила Дмитрівна Чекаленко виступила з доповіддю присвяченою аналізу механізмів політичного, економічного та інформаційного контролю, які Російська Федерація продовжує застосовувати щодо держав пострадянського простору, формуючи систему залежностей, що відтворює імперські моделі управління. Професор Чекаленко наголосила, що Москва системно використовує інституційні структури – від Євразійського економічного союзу до Організації Договору про колективну безпеку – як інструменти політичного підпорядкування, прикриваючи їх риторикою інтеграції та партнерства. У цьому контексті вона проаналізувала ситуацію у Киргизстані, який залишається економічно та політично залежним від Росії. Ця залежність проявляється через енергетичну й трудову міграційну прив’язаність, значну присутність російського капіталу, а також тісну співпрацю у військовій сфері, що фактично обмежує простір для самостійної зовнішньої політики Бішкека.

У доповіді підкреслювалося, що такі відносини створюють асиметричну систему впливу, у якій Кремль виступає «ляльководом», а залежні держави – «ляльками», змушеними балансувати між демонстративною лояльністю Москві та прагненням до збереження власного суверенітету. Професор Чекаленко зазначила, що пострадянський союз, який Росія намагається реконструювати під новими гаслами, насправді є механізмом політичного домінування, що дедалі більше вступає в суперечність із реаліями сучасного міжнародного порядку та прагненням народів колишнього СРСР до самостійності.

Кандидат історичних наук, доцент, завідувач відділу історії нових незалежних держав Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України» Андрій Григорович Бульвінський виступив із доповіддю на тему «Таджикистан у російській політиці після розпаду СРСР». У своєму виступі науковець здійснив ґрунтовний аналіз трансформації політики Російської Федерації щодо Таджикистану, простеживши еволюцію її впливу від періоду внутрішньої нестабільності 1990-х років до сучасного етапу геополітичної конкуренції в Центральній Азії. Було відзначено, що Москва системно використовує механізми економічної допомоги, енергетичних проєктів та трудової міграції для посилення своєї позиції в Таджикистані, створюючи модель залежності, у якій політична лояльність обмінюється на фінансову підтримку та безпекові гарантії.

У своєму виступі доктор юридичних наук, провідний науковий співробітник відділу історії нових незалежних держав Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України» Михайло Іванович Отрош розглянув складний і суперечливий процес становлення російсько-грузинських відносин після розпаду Радянського Союзу, простеживши, як період початкової невизначеності у політиці Кремля поступово змінився активною стратегією впливу та домінування. Науковець підкреслив, що у 1990-х роках Москва спочатку вагалася між співпрацею та дистанціюванням від нової грузинської державності, однак уже з середини десятиліття почала цілеспрямовано відновлювати свій контроль над регіоном. Особливу увагу приділено рольовій динаміці конфліктів у Абхазії та Південній Осетії, які Росія використовувала як інструмент тиску на Тбілісі, зберігаючи вплив через військову присутність і посередницькі формати.

Загалом, питання, порушені на Міжнародній науковій конференції «Пострадянський дискурс російської політики щодо нових незалежних держав», викликали значний науковий та суспільний інтерес, засвідчили глибоку актуальність тематики дослідження. Дискусії, що розгорнулися в межах пленарних і секційних засідань, продемонстрували високий рівень фахового аналізу проблем, пов’язаних із трансформацією російської зовнішньої політики, механізмами її впливу на пострадянському просторі та наслідками неоімперської стратегії Кремля для міжнародної безпеки.