Знакові події червня-2017. Катарська криза

5 червня інформаційні агентства всього світу повідомили, що 9 арабських та ісламських країн – Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати, Єгипет, Бахрейн, Лівія, Ємен, Мальдівська Республіка, Маврикій та Мавританія розірвали дипломатичні відносини з Катаром. Згодом їх кількість зросла до 16. Також було закрито всі прикордонні термінали для повітряного, наземного і морського транспорту з тим, щоб заблокувати все сполучення з цією країною.

8 червня 4 арабські країни – Саудівська Аравія, Єгипет, Об’єднані Арабські Емірати та Бахрейн здійснили нові заходи, спрямовані проти Катару. У спільній заяві було відзначено, що ними значно розширено список заборонених терористичних організацій та осіб: додатково включено 59 осіб та 12 організацій.

Головним об’єктивним чинником зіткнення групи країн з Катаром стали його політичні амбіції, що неодноразово протягом останніх років призводили до загострення розбіжностей між ним та, передусім, Саудівською Аравією й Об’єднаними Арабськими Еміратами. Так, на початку «арабської весни» Катар зробив ставку на всіляку підтримку такої панарабської політичної структури, як «Брати-мусульмани». Саме за їх допомогою Катар планував забезпечити собі регіональне лідерство в просторі арабського світу. На цьому ґрунті він і ввійшов у відкрите протистояння з арабськими монархіями, які вбачали в особі «Братів-мусульман» смертельну загрозу для свого існування.

Після відсторонення від влади в Єгипті в результаті військового перевороту в липні 2013 р. президента Мухаммада Мурсі, тісно пов’язаного з «Братами-мусульманами», ця організація позиції зазнала репресій і була оголошена терористичною, а відтак позиції Катара в сирійському повстанському русі, що протистоїть режиму Башара Асада, значно послабли. Однак Катар продовжував підтримувати «Братів-мусульман» та угруповання Хамас, яке контролювало Сектор Гази. Водночас Катар продовжував зберігати нормальні відносини з Іраном у той час, коли Саудівська Аравія, Об’єднані Емірати, Єгипет займають неприховану антиіранську позицію і вбачають в Ірані головного ворога в регіоні.

Нинішньому загостренню відносин у регіоні передували події березня 2014 р., коли Саудівська Аравія, ОАЕ та Бахрейн відкликали своїх послів з Катару. Тоді головними причинами були суперечки навколо ситуації в Єгипті та відкрита допомога Катару радикальним угрупуванням ХАМАС і Талібан. Катар звинуватили в тому, що він порушив свої зобов’язання, зафіксовані у Ер-Ріадській декларації від 23 листопада 2013 р., привести свій зовнішньополітичний курс у відповідність із загальною стратегією Ради співробітництва арабських держав Затоки. За 9 місяців дипломатичну кризу було врегульовано за посередництва Еміра Кувейту, а Катар змусили заборонити перебування на його території керівництва «Братів-мусульман».

Чому ситуація навколо Катару так різко загострилася саме в червні 2017 р.? Відповідь потрібно шукати в тих серйозних геополітичних змінах, що відбулись у Близькосхідному регіоні протягом останніх місяців.

За допомогою нового американського президента та його адміністрації Саудівській Аравії та ОАЕ вдалося значно зміцнити антиіранську коаліцію сунітських держав, до якої нині входить близько 40 країн. Велику роль у тому відіграв візит Д. Трампа до Саудівської Аравії, його перемовини з королем цієї країни Салманом, виступ на спільному арабо-ісламському саміті, у якому він закликав ісламські країни покінчити з тероризмом на своїх територіях та звинуватити Іран у тому, що він є головним спонсором і організатором тероризму на Близькому Сході. Позиція американського президента фактично розв’язала саудитам та еміратцям руки в їхньому спільному бажанні покінчити з надто самостійною політикою Катару, насамперед у його стосунках із Іраном. Олії у полум’я підлила заява еміра Катара шейха Таміма бін Хамада Аль-Тані про законність боротьби не лише «ХАМАСу», а й «Хезболли», яка асоціюється нині як відданий сателіт Тегерану і, відповідно, ворог усього сунітського світу. Одразу ж після заяви про розрив відносин низки арабських та ісламських країн з Катаром Д. Трамп заявив: «Держава Катар, на жаль, в історичному ракурсі була спонсором тероризму та на дуже високому рівні».

Жорсткі кроки Саудівської Аравії та інших щодо Катару практично означають публічне, показове побиття катарського керівництва з тим, аби воно або кардинально змінило свій зовнішньополітичний курс, відмовилося від своїх амбіцій стосовно якоїсь унікальної ролі Катару в регіоні, або поступилося місцем новій команді.

Такий перебіг подій створив серйозні виклики для подальшого розвитку інтеграційних процесів у форматі Ради співробітництва арабських держав Затоки, серед членів якої є Катар. Також потрібно взяти до уваги, що на території Катару перебуває найбільша в регіоні американська військова база – Центр військово-повітряних операцій США і Центрального командування США на Близькому Сході в Аль-Удейді. Серйозність ситуації викликала інтенсивні й багатогранні переговори всіх зацікавлених сторін з метою знайти формулу компромісу. Серед головних діючих фігур переговорного процесу – Держсекретар США Р. Тіллерсон, король Саудівської Аравії Салман, міністр закордонних справ Королівства Адель Аль-Джубейр, Генеральний секретар ООН А. Гуттереш, президент Туреччини Р. Ердорган та багато інших провідних відомих політиків.

17 червня Саудівська Аравія, Об’єднані Емірати, Бахрейн та Єгипет виступили зі спільною заявою, у якій висловили свої головні вимоги щодо Катару, виконання яких Дохою дозволить розв’язати нинішню кризу. Найголовнішими з них є припинення підтримки та фінансування екстремізму та тероризму, а також створення механізму гарантії виконання цих вимог.

Для України важливо, щоб катарська криза була успішно подолана, і країни, що входять до Ради співробітництва арабських держав Затоки, зберегли єдність та продовжили свій інтеграційний поступ у зазначеному форматі. Це дозволить нашій країні спиратись на значний економічний та інвестиційний потенціал цього об’єднання у вирішенні наших головних стратегічних завдань – збереження територіальної цілісності, повернення анексованих та тимчасово окупованих територій та глибокого оновлення країни.

В’ячеслав Швед
кандидат історичних наук, доцент
завідувач відділу історії країн Азії та Африки
ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»

Перейти до початку