Зокрема, доповідач зазначив, що здобуття незалежності у 1991 р. сучасною Україною стало уособленням світосистемних змін. Відхід від блокової конфронтації у сфері безпеки привів до зміни всього світового устрою. Результатом цього стало те, що об’єдналися країни Європи, Німеччина стала єдиною державою, самоліквідувався колишній СРСР і відбулася дезінтеграція його складових політичних утворень. Тим самим зазнала відчутних змін Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин, яку доповнювали не лише геополітичні, а й світоглядні, демократичні підходи. Ці зміни та посилення інтеграційних процесів у євроатлантичному ареалі стали унаочненням значного розширення географічних меж ліберальної демократії. З формуванням та значним розширенням Європейського Союзу інтеграційний чинник, вийшовши за межі відносно єдиного соціокультурного середовища Західної Європи, став вузловим і визначальним на всьому євразійському просторі у сенсі не лише сучасних реалій, а й перспектив еволюції та характеру континентального і світового порядку.
А.І.Кудряченко підкреслив, що поряд із величезними трансформаційними змінами поглиблюються такі явища, як глобалізація та регіоналізація. Глобалізація, як процес посилення інтеграційних зв’язків між окремими народами і країнами світу, з одного боку, позитивно впливає на розвиток світової економіки, забезпечує більшу толерантність у міжнародних відносинах, застерігає держави від крайніх дій. Розширення фінансово-економічних і торговельних зв’язків, розвиток глобальних транспортних мереж і телекомунікаційних систем, безумовно, сприяють економічному зростанню. Процеси глобалізації спонукають провідні країни до певних компромісів задля вирішення глобальних проблем, передусім проблем світової безпеки. З іншого боку, процеси глобалізації далеко не завжди орієнтовані на розвиток національного виробництва. Крім того, вони зумовлюють ситуацію, за якої нівелюються запити людей, утверджуються правила, вигідні, насамперед, розвиненим країнам та уразливі для національних культур. Ці процеси спричинюють також і появу глобальних проблем, створюють передумови для виникнення масштабних економічних криз, які відчутно позначаються на економічному становищі не лише більшості країн регіону, а й усього світу.
Перемога наддержави США у холодній війні та подальші процеси глобалізації сприяли вивищенню її як світового лідера. Відповідних змін зазнала і геополітична конфігурація планети, відбулося кілька хвиль розширення не лише ЄС, а й НАТО. Починаючи з 1991 р., у період після подолання біполярності світу та посилення глобалізації, чимало країн вийшли на траєкторію соціально-економічного зростання завдяки більш потужному використанню власних ресурсів, досягнень науки і новітніх технологій. В останнє десятиліття простежується змінення напряму світосистемних трансформацій у бік формування постбіполярної системи міжнародних відносин, яка поки що перебуває на початкових стадіях свого формування і остаточно ще не визначена. Однак для цього процесу характерний системотворчий (організаційний) принцип — інтеграція, а його сутнісними ознаками є глобалізація, регіоналізація, зміна парадигми безпеки, посттоталітаризм, демократизація, а також модернізація.
У доповіді відзначалося, що новітні зміни – анексія Російською Федерацією Криму та війна на сході України – це спроба зміцнілої Росії переглянути базові засади існуючої міжнародної системи відносин. Однак чи достатньо у Кремля власних ресурсів та прихильників у світі, щоб спробувати переоблаштувати світоустрій на кшталт Ялти-2? Нині це питання з багатьма невідомими. Отже, сьогодні для України імперативно стоїть завдання зміцнення держави і консолідації суспільства, а засобами для цього стають мобілізація потенціалу нейтралізації викликів і загроз усередині країни. І тільки від нас залежить, чи зуміємо ми цей потенціал реалізувати сповна.
Для фахівців Інституту всесвітньої історії НАН України одним з головних завдань є ґрунтовне дослідження і панорамне висвітлення як тернистого європейського шляху України, так і широких перспектив інтеграції до світового співтовариства. Тому тематика роботи колективу Установи охоплює аналіз історичних витоків та факторів становлення сучасної системи міжнародних відносин, а також розроблення загально-теоретичних і методологічних засад, глибоке вивчення історії різних країн та регіонів світу в контексті всесвітньої історії. Науковці Інституту проводять дослідження, зокрема і процесів мультицивілізаційної регіоналізації, що постають у якості однієї із провідних тенденцій сучасного глобального соціально-економічного розвитку. Інформаційні ресурси Установи: вебсайт, грунтовні наукові видання та матеріали фахового часопису «Проблеми всесвітньої історії» достатньо повно висвітлюють надбання науковців.
Важливим напрямом діяльності Інституту є його взаємодія з органами державної влади України, надання їм науково-аналітичних розробок, в яких розкривається в тому числі й тематика стратегічних пріоритетів зовнішньої політики України. Формами співпраці постає участь у підготовці матеріалів національних доповідей з відповідної тематики, розроблення прогностичних та замовних аналітичних матеріалів.
Разом із фундаментальними дослідженнями в Інституті виконуються конкурсні науково-дослідні роботи, за результатами яких публікуються аналітичні доповіді, які надсилаються до органів державної влади України.
Крім того, за дорученням Президії НАН України і особисто президента НАН України Б.Є. Патона фахівці Інституту готують науково-аналітичні матеріали з актуальної проблематики міжнародних відносин, щодо знакових для України подій у Європі та світі. Протягом 2014-2017 рр. понад 100 аналітичних записок було направлено до органів державної влади України.
В обговоренні доповіді взяли участь Президент НАН України академік Б.Є.Патон, академік-секретар Відділення історії, філософії та права НАН України, директор Інституту історії України НАН України академік НАН України В.А.Смолій, завідувач відділу Інституту історії України НАН України член-кореспондент НАН України, професор С.В.Віднянський, заступник директора департаменту країн Близького Сходу та Африки Міністерства закордонних справ України Ю.А.Пивоваров, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень кандидат історичних наук, доцент В.М.Яблонський, заступник міністра освіти і науки України доктор фізико-математичних наук М.В.Стріха, голова Північно-Східного наукового центру НАН України та МОН України, генеральний директор Державної наукової установи «Науково-технологічний комплекс «Інститут монокристалів» НАН України» академік НАН України В.П.Семиноженко, директор Головної астрономічної обсерваторії НАН України академік НАН України Я.С.Яцків, почесний директор Інституту археології НАН України академік НАН України П.П.Толочко.
На засіданні Президії НАН України зазначалося, що широке висвітлення доповідачем низки проблем, пов’язаних із вивченням сучасних світосистемних трансформацій зумовлено, перш за все, їх відчутним впливом як на розробку стратегічних пріоритетів зовнішньої політики України, так і розв’язанням на їх основі актуальних завдань інтеграції країни до світової спільноти. Виступаючі наголошували, що провідну роль у розробленні цієї тематики відіграють академічні установи, зокрема інститути всесвітньої історії, історії України, політичних та етнонаціональних досліджень ім.І.Ф.Кураса. Цими установами підготовлено значну кількість ґрунтовних наукових праць, у яких розкрито різнопланові аспекти входження країни у світове співтовариство, здійснюється оперативне надання пропозицій до органів державної влади та зовнішньополітичного відомства України з актуальних питань міжнародних відносин.
Було підкреслено значущість змін, що відбуваються у світі, які помітно
зростають та ставлять перед академічною наукою кардинально нові завдання,
зокрема в частині всебічного осмислення шляхів адаптації та інтеграції України до сучасного світу, розроблення механізмів взаємодії органів державної влади і організацій громадянського суспільства у просуванні стратегічних пріоритетів зовнішньої політики держави. Висловлювалася думка, що на нинішньому етапі необхідно поглибити дослідження широкого спектра глобальних змін, тенденцій розвитку цивілізаційних процесів, проблем і перспектив зміцнення позицій України на міжнародній арені. З огляду на ці чинники особливого значення набуває розширення співпраці академічних інститутів з іншими науковими установами, зокрема Національним інститутом стратегічних досліджень, вищими навчальними закладами, Міністерством закордонних справ України.
За підсумками обговорення Президія НАН України схвалила діяльність Інституту всесвітньої історії і доповідь А.І.Кудряченка та ухвалила відповідну Постанову, в якій окреслюються завдання академічних інститутів на перспективу.