Цього разу в якості основної теми організатори конференції запропонували обговорення проблеми світового порядку. Доповідь, підготовлена до Мюнхенської конференції 2023 р. під назвою “Re:vision” [1] акцентувала увагу на протиборстві «ліберальних демократій» та «ревізіоністських автократій», які загрожують ліберальним принципам світоустрою. Тематика доповіді віддзеркалює перегляд сприйняття низки базових питань, які набувають іншого смислу в умовах зростаючого асиметричного суперництва. Поштовхом до цього стало російське вторгнення в Україну, яке «перетворило зіткнення конкуруючих поглядів на жорстоку й смертельну реальність». За цих обставин ліберальні демократії мають прийняти виклик, що походить від авторитарних ревізіоністів, переглянувши своє бачення бажаного міжнародного порядку й дати відповідну відсіч.
Теоретичне обґрунтування в рамках ціннісної матриці
Оновлений ліберальний міжнародний порядок, який ґрунтується на правилах, подається як вагомий чинник, спроможний забезпечувати стійкість демократій в епоху жорсткої системної конкуренції з авторитарними режимами. Проте, аби зробити таке бачення більш привабливим для ширшої міжнародної спільноти, демократії мають взяти до уваги обґрунтовану критику з боку ширшої міжнародної спільноти – незахідних держав, які не хочуть миритися з практикою нерівності та подвійних стандартів.
При цьому спроба Росії як «авторитарної влади» ліквідувати демократію в іншій суверенній національній державі – це не єдина ознака наступу з боку авторитарного ревізіонізму. Як зазначають автори доповіді, «мовчазна підтримка Китаєм війни з Росією», наміри КНР створити власну сферу впливу в Східній Азії та її «всебічні зусилля щодо просування авторитарної альтернативи ліберальному, заснованому на правилах міжнародного порядку», також є ознаками ширшого автократичного виклику. До того ж слід враховувати небажання урядів багатьох країн Африки, Латинської Америки та Азії виступати з засудженням російської агресії. Така тенденція свідчить, що «потужні автократи» не самотні у своєму невдоволенні існуючими міжнародними нормами та інститутами. В умовах загострення протиріч на міжнародній арені урядові кола незахідних країн використовували війну Росії задля просування економічних інтересів своїх країн. Їхня недовіра до існуючого світового порядку показує, що розрахунок на збереження статус-кво вже недостатній для подолання загрози ліберальним принципам.
Зміст міжнародного порядку охоплює такі складові, як забезпечення прав людини, використання механізмів «глобальних інфраструктур», співробітництво з метою розвитку, світовий енергетичний порядок, режим ядерної безпеки та стратегічної стабільності. Лінія розлому в глобальній політиці, яка проходить між демократією та диктатурою, відображена у всіх перелічених аспектах. У зв'язку з цим відзначено, що Китай, який підтримує Росія, перебуває в авангарді ширшої авторитарної протидії правам людини та міжнародним механізмам, створеним для їх захисту. Західні коментатори стверджують, що Пекін будує світовий порядок, сприятливий для автократій і прагне, аби колективні права, що визначаються і підтримуються державою, мали пріоритет над індивідуальними громадянськими і політичними свободами. Проте розбіжності стосовно прав людини виявляються і «всередині демократичних держав світу та між ними». До того ж, під впливом досвіду західного колоніалізму та імперіалізму багато незахідних демократій безумовно виявляють більшу турботу про суверенітет і невтручання, ніж їхні західні колеги, й тому неохоче підтримують рішучі дії в ім'я прав людини.
Особливу роль відіграє проблематика «глобальних інфраструктур», які стали важливим полем геополітичної конкуренції. Глобальний простір розпадається на сегменти, сформовані різними інфраструктурами – торговими, фінансовими, технологічними, інформаційними. При цьому демократії та автократії «відкрито змагаються» за те, щоб наповнити своїм змістом фізичні та цифрові інфраструктури управління. Так, «у цифровій сфері Китай очолює групу автократичних держав, які прагнуть просувати своє технократичне авторитарне бачення», тоді як трансатлантичні партнери надто повільно просуваються до загального розуміння змісту «відкритої цифрової інфраструктури».
У сфері світової торгівлі як «глобальної торговельної інфраструктури» знайшли відображення останні тенденції, які розвіяли сподівання, що комплексна економічна взаємозалежність слугуватиме як фактор стримування насильства та військових конфліктів. Як зазначають автори доповіді, «багато урядів дедалі частіше розглядають взаємозалежності як уразливі місця та канали для примусу. Внаслідок цього відбувається «умовна мілітаризація» торгових зв'язків, великі держави все частіше вдаються до протекціонізму. В результаті «нове бачення глобальної торгової інфраструктури», яка могла б стати підґрунтям взаємного процвітання, обмежуючи при цьому вразливість, наразі не проглядається.
Системна конкуренція зачіпає і проблеми співпраці заради розвитку. Охорона здоров'я та продовольча безпека, а також фінансові аспекти захисту клімату стали ключовими галузями політики, в яких протистоять конкуруючі концепції. КНР просуває свою власну модель співробітництва з метою розвитку, імовірно, вільну від додаткових умов у той час, коли американські та європейські моделі наголошують на важливості демократії, належного управління, вільних ринків, підзвітності та прозорості. Хоча зростаюча участь Китаю зустрічає позитивний відгук у багатьох країнах, що розвиваються, це часто обумовлено відсутністю альтернатив і глибоким невдоволенням існуючим порядком розвитку, який не приніс достатніх переваг.
«Енергетичний порядок» також впливає на геополітичний баланс сучасного світу. У ньому складно знайти чітке відображення розлому між демократією та автократією, проте «автократичний ревізіонізм Росії та використання нею експорту викопного палива як зброї зробили енергетичну залежність від авторитарних великих держав серйозною проблемою для західних ліберальних демократій». Західним демократіям потрібно пильно стежити за тим, щоб їхні спроби вийти з залежності від російської нафти та газу одночасно не збільшували їхню вразливість стосовно інших автократій, включаючи Китай (щодо критично важливої сировини) та Катар (щодо газу).
Режим контролю над ядерною зброєю має безпосереднє відношення до проблеми протидії ревізіоністським автократіям. У цьому переліку фігурують погрози РФ щодо можливості застосування ядерної зброї у війні проти України, розвиток додаткових ядерних можливостей КНР, військові програми Північної Кореї та Ірану. На тлі руйнування режиму контролю над озброєннями «демократичні ядерні держави підтвердили свою прихильність до ядерного стримування». Однак погіршення ситуації у сфері ядерної безпеки негативно впливає на настрої у країнах «Глобального Півдня», підштовхуючи їх до пошуку власних рішень для забезпечення стратегічної стабільності.
Підсумковий висновок доповіді зводиться до того, що зміст наступної декади у сфері міжнародних відносин визначатиме боротьба за майбутній міжнародний порядок. 2022 рік запам'ятається посиленням авторитарного ревізіонізму. З іншого боку, опір народу України російській агресії активізував міжнародну підтримку, надавши «нову цілеспрямованість демократичним країнам та формам управління». Ліберальні демократії мають можливість «використати цей імпульс» й переосмислити ліберальний порядок, заснований на правилах. У цьому сенсі йдеться про оновлення «ліберального порядку», який має краще виконувати свої функції й приносити більш рівномірну користь усім учасникам міжнародної системи, які приймають його правила. Такий підхід має «розширити коаліцію зацікавлених сторін», зміцнивши глобальну стабільність.
Заяви та коментарі
В політичній дискусії основне місце посідали питання, пов’язані з російсько-українською війною. Заклик В. Зеленського збільшити військову підтримку України, аби закінчити війну вже в цьому році, не викликав оптимізму. Лідери західних країн висловлювали готовність допомагати Україні, однак уникали коментарів щодо тривалості війни, її результатів та стану подальших відносин з Росією.
Канцлер ФРН О. Шольц пообіцяв підтримувати Україну стільки, скільки це буде потрібно, адже, за його словами, «мудрим рішенням є готовність до тривалої війни. І це не добра ідея, якщо на цій конференції ми будемо розмірковувати, коли і в якому місяці ця війна закінчиться». Він наголосив, що поставки зброї Києву не збільшують тривалість війни в Україні, а навпаки, збільшують шанс на її скоріше завершення: «Путін повинен зрозуміти, що він прорахувався, що ми припинимо підтримку, якщо він затягуватиме якнайдалі. Цього не станеться». О. Шольц нагадав, що торік Німеччина виділила на допомогу Україні понад 12 мільярдів євро і прийняла понад 1 млн українських біженців. Німеччина навчає українських військових і надає боєприпаси. В цьому контексті О. Шольц закликав союзників, які мають ресурси для поставки танків в Україну, «діяти швидко».
О. Шольц висловив переконання, що путінський ревізіонізм не переможе. Адже ЄС зберігає єдність у підтримці українського майбутнього членства в Союзі, а НАТО розширюється, приймаючи нових членів. Водночас О. Шольц застеріг, що конфлікт в Україні не має перерости у конфлікт між НАТО та РФ. Виходячи з цього Німеччина продовжуватиме знаходити баланс між максимально можливою підтримкою України та «недопущенням ненавмисної ескалації між НАТО та Росією».
Враховуючи зміни стану міжнародної безпеки, ФРН підтверджує намір збільшувати оборонні видатки в напрямі схваленої НАТО цілі у 2% від ВВП. Коментуючи позицію Німеччини, міністр закордонних справ ФРН А. Бербок висловила переконання, що припинення допомоги Києву з боку Заходу не забезпечить відновлення миру.
Президент Франції Е. Макрон, який на початку війни уникав гострих оцінок і виступав за діалог з В. Путіним, наголосив, що «зараз не час для діалогу» між Україною та Росією, бо «Росія обирає війну». Тому «російська агресія має зазнати поразки… Ми маємо нарощувати підтримку України, щоб Україна змогла розпочати контрнаступ, перемогти, і тоді вже розпочати процес переговорів на своїх умовах». На думку Е. Макрона, конфлікт в Україні «став результатом того, що в Європі майже ніхто не прийняв до уваги підсумки холодної війни». Тому сталий мир у Європі можливий лише за участю РФ.
Закликаючи країни Європи до переозброєння та збільшення інвестицій в оборону, Франція ініціює проведення конференції з питань європейської протиповітряної оборони за участю підприємств ВПК.
Характеризуючи тенденції в міжнародних відносинах, Е. Макрон констатував, що через широке застосування подвійних стандартів країни «Глобального Півдня» стрімко втрачають довіру до Заходу, й такий стан справ потребує виправлення.
Під час відповідей на запитання Е. Макрон натякнув, що Росія, яка «скотилася» до становища середньої за впливовістю держави, може позбутися крісла постійного члена у реформованій Раді безпеки ООН. Утім у коментарях для газети Le Figaro (18.02.2023) Е. Макрон уточнив, що Франція не переслідує мету військового розчавлення Росії, адже в цій війні «ні Україна, ні Росія не можуть здобути однозначної переваги». Тому військовий спосіб розв’язання конфлікту не виглядає реалістичним. Посилення підтримки дасть Україні можливість здійснити військовий наступ, який розірве російський фронт, що створить можливість для повернення Києва до «надійних переговорів» [2].
Генеральний секретар НАТО Є. Столтенберг наголосив, що продовження військової підтримки України забезпечує винятково можливий шлях до «довготривалого і справедливого миру». За його словами, ризик ескалації конфлікту для Північноатлантичного альянсу не можна порівняти з небезпекою перемоги Росії: «Вільних від ризику варіантів немає. Але ризик перемоги Путіна набагато вищий».
За його оцінкою, війна в Україні визначила три важливих уроки для НАТО:
- продовжувати всебічну підтримку України, аби не допустити перемоги Росії;
- нарощувати виробництво озброєнь, модернізувати власні армії та зміцнювати відносини між європейськими країнами та США, готуючись до протистояння з Росією, яке за будь-якого розвитку подій «не закінчиться після конфлікту в Україні»;
- зміцнювати стійкість західних суспільств, включаючи захищеність інфраструктури, кібербезпеку та домінування в інформаційній сфері з метою протидії дезінформації.
Віце-президент США К. Харріс акцентувала увагу на військових злочинах російської армії, які відповідають ознакам злочинів проти людяності. «Як юрист я знаю про важливість збору фактів і перевірки законності. У випадку дій РФ в Україні ми досліджували докази. ... І тут нема сумніву, що це злочини проти людяності». Всі, хто їх скоював і їхні командири, котрі є співучасниками, мають бути притягнуті до відповідальності. За словами К. Харріс, в широкому міжнародному контексті США занепокоєні зближенням між Китаєм і Росією, яке спостерігалося після повномасштабного російського вторгнення в Україну.
Британський прем’єр Р. Сунак також закликав притягнути Росію до відповідальності у Міжнародному кримінальному суді за її огидні військові злочини та масове руйнування цивільних об’єктів. Водночас Р. Сунак закликав подвоїти військову підтримку України. За його словами, Велика Британія стане першою країною, яка передасть Україні далекобійні озброєння, якими ВСУ зможуть скористатися, аби змусити російські війська залишити окуповані території, включно з Кримом. За його словами, країни Заходу потребують «військової стратегії, щоб Україна отримала рішучі здобутки на полі бою для перемоги у війні, і політичної стратегії, щоб здобути мир».
Глава британского міністерства оборони Б. Уоллес висловив думку, що Велика Британія, США і Франція могли б об’єднати зусилля в рамках ядерного стримування – почати говорити з Москвою єдиним голосом, а також закликати РФ активізувати заходи з ядерного нерозповсюдження і виконання договору СНО-3.
Президент Європейської Комісії У. фон дер Ляйєн закликала потужно прискорити й збільшити військове виробництво, котре вкрай потрібне Україні, включаючи випуск боєприпасів. «Не може бути так, щоб вони чекали місяці й роки. Треба прискорювати наші темпи».
Прем'єр-міністр Польщі М. Моравецький закликав ЄС прискорити вступ України до цього об’єднання: «Зараз ми перебуваємо у поворотному моменті історії, коли нам необхідно змінити практично все в Європі. У тому числі – створивши новий процес для України, прискорений шлях» до її членства.
Коментарі М. Моравецького з приводу постачання озброєнь Україні висвітлюють деякі кулуарні особливості переговорів усередині НАТО і групи «Рамштайн», які мали місце під час узгодження кількості танків для передачі ВСУ. За його словами, Польща готова передати Україні винищувачі МіГ-29 в рамках коаліції з іншими країнами НАТО, в рамках «Рамштайну» або навіть вужчої коаліції, якщо такі переговори відбудуться, однак не готова надавати власні літаки F-16, яких у самої Польщі обмаль [3].
Ініціатива КНР
Під час виступу на конференції глава канцелярії Комісії з закордонних справ ЦК Компартії Китаю, член Політбюро ЦК КПК Ван І повідомив, що до річниці початку війни РФ проти України китайське керівництво готує документ щодо врегулювання кризи, адже навіть у найскладніших ситуаціях «необхідно дати шанс миру». В умовах складної міжнародної обстановки Ван І, звертаючись до урядів європейських країн, закликав зберігати спокій і витримку. Адже «дехто, можливо, не бажає реалізації мирних переговорів», оскільки «має власну стратегічну мету». Окрім серії двосторонніх зустрічей у Мюнхені, Ван І провів попередній зондаж позицій Франції, Італії, а також відвідав Москву.
Уникаючи конкретики щодо України, Ван І жорстко спростував претензії на окремий державний статус Тайваню, нагадавши, що цей острів ніколи не був самостійною державою і надалі не буде територією, незалежною від КНР. За його словами, Китай «не намагається змінити статус-кво» в Тайванській протоці. Це сепаратистські сили на Тайвані хочуть незалежності, відкидаючи принцип «одного Китаю». У зв’язку з цим Ван І закликав міжнародне співтовариство «не вдаватися до подвійних стандартів з тайванського питання».
24 лютого, у річницю початку повномасштабної війни РФ проти України, МЗС КНР оприлюднило рамковий документ під назвою «Позиція Китаю щодо політичного врегулювання української кризи» [4].
Позиційний документ КНР, який уникає визначення винуватця війни (країни-агресора) та навіть змісту «української кризи», пропонує широкий перелік принципів міжнародної взаємодії на засадах рівності, неупередженості та недискримінації. Документ адресований насамперед країнам, що розвиваються, а також провідним країнам-членам ЄС, яких Китай бачить серед учасниць глобального проекту «Пояс і шлях». Перший пункт документу наголошує на повазі до суверенітету, незалежності та територіальної цілісності всіх держав.
Схоже на те, що ця «мирна ініціатива» є суттєвим елементом нової міжнародної стратегії КНР. Вірогідно позиція керівництва КНР щодо врегулювання конфлікту має з’ясуватися за підсумками візиту Сі Цзіньпіна до Москви та анонсованої відео-конференції з В. Зеленським. Хоча китайський підхід вже збурив гостру критику, спричинену антиамериканською риторикою керівництва КНР й пов’язану з підозрами, що Пекін схилятиме Київ прийняти територіальні претензії Москви, робити остаточні висновки з цього приводу напевно ще передчасно. Виступаючи в ролі миротворця, керівництво КНР навряд чи наважиться відкрито постачати зброю і боєприпаси Росії. Така поведінка дезавуювала б власні запевнення в неупередженості та «антиблокові» заклики КНР. Таке лицемірство не тільки вщент дискредитувало б ініціативу Пекіна, але й загрожувало б руйнуванням торговельних зв’язків зі США та ЄС, які забезпечують левову частку китайського ВВП. Водночас позиційний документ КНР не розрізняє ставлення до винуватця та жертви агресії, що є прийомом свідомого вихолощення принципів міжнародного права, до яких апелює зовнішня політика Китаю.
Підсумкові зауваження
Поліфонія думок і пропозицій представників євроатлантичного співтовариства вкотре засвідчила відсутність спільного бачення безпеки навіть у європейському дискурсі, не кажучи вже про ширший, глобальний обшир, де все чіткіше вимальовуються контури американо-китайського суперництва.
Посадовці, схильні до сприйняття безпеки в термінах методології політичного реалізму, як то Е. Макрон чи Е. Блінкен, пропонують готуватися до довгої російсько-української війни на виснаження. Натомість прибічники ідеалістичного підходу, як то міністр закордонних справ ФРН А. Бербок, яка бачить себе основоположницею феміністичної зовнішньої політики, повторюють твердження, що «простий спосіб для закінчення цієї війни та відновлення миру – це припинення Росією обстрілів і виведення своїх військ». При цьому ніхто не наважується визначити, який смисл матимуть такі поняття, як поразка чи перемога однієї з сторін, або які контури може в перспективі мати мирне врегулювання за допоки важкопрогнозованих і непевних підсумків жорстокої та руйнівної, парадигмальної за своїм змістом війни, що триває.
Запропоновані організаторами 59-ї Мюнхенської конференції питання про наслідки війни Росії проти України для майбутнього міжнародного порядку, побудовані на суто ціннісній матриці боротьби ревізіоністських автократій проти співтовариства демократичних країн. Вони видаються надто далекими від реалій асиметричної континентальної війни, в якій вимальовуються цілком предметні загрози, спричинені недієвим ядерним стримуванням та дефіцитом озброєнь, непостачання яких ставить Україну в завідомо невигідне становище.
За цих обставин проблема закінчення війни та підведення її підсумків переходить у площину кулуарних дискусій і консультацій. У їх перебігу часом виникають вибагливі проекти, які відкладають визначення статусу і місця України в європейській архітектурі на період «після закінчення війни». Свідченням таких консультацій може слугувати поява в авторитетних західних виданнях сценаріїв і планів на випадок, якщо війна в Україні «зайде у глухий кут». Тобто, якщо жодна зі сторін прямого протиборства не матиме змоги досягнути переконливих воєнних успіхів, які забезпечуватимуть прийняття її умов повоєнного врегулювання.
В цьому переліку впадає в око проект, за яким Україні, якщо ВСУ не вдасться відновити контроль над усіма регіонами в кордонах 1991 р., Захід може запропонувати певні політичні та безпекові компенсації на кшталт оборонного пакту за участі Великої Британії, Франції та Німеччини (газета The Wall Street Journal, 24.02.2023). Після закінчення війни автори проекту в редакції Р. Сунака, нібито пропонували надати Україні ширший доступ до сучасного військового обладнання, зброї та боєприпасів для самооборони. За версією видання, такий проект планувалося обговорити на наступному саміті НАТО у Вільнюсі [5]. Утім, як стало відомо з роз’яснення представника німецького уряду (Reuters, 26.02.2023) в питанні про гарантії безпеки для України з боку НАТО вже декілька місяців не було жодних зрушень. Представник уряду ФРН спростував версію про можливість укладення «оборонного пакту» з Україною як засобу схилити Київ розпочати мирні переговори з Росією. За категоричним свідченням представника уряду ФРН, під час зустрічі канцлера ФРН О. Шольца і президента Франції Е. Макрона з В. Зеленським у Парижі (08.02.2023) це питання взагалі «не відігравало жодної ролі» [6].
Війна, спрямована на захоплення чужих територій та насильницьку зміну влади вочевидь суперечить принципам Статуту ООН. І з цього боку вона безумовно є подією світового, глобального рівня та значення. Як справедливо відзначали спікери на Мюнхенській конференції (Е. Макрон, Р. Сунак) – це не війна суто між європейськими державами, адже вона знаменує новий прецедент імперіалістичної політики. Тим більшу загрозу становить пряма й неспровокована агресія з боку постійного члена Ради безпеки ООН. Схоже, що саме усвідомлення цього фактору утримує адміністрацію США та їх європейських союзників від спроб замирення Росії, яке символізувало б не тільки критичну поразку колективного Заходу, а й остаточне руйнування ідеї справедливого ліберального міжнародного порядку, заснованого на правилах.
Примітки:
1. Bunde T., Eisentraut S., Knapp N. et al. Re:vision. Munich Security Report 2023. Munich : Munich Security Conference / Stiftung Münchner Sicherheitskonferenz gGmbH, February 2023. 174 p.
2. Guerre en Ukraine : Emmanuel Macron veut «la défaite» de la Russie, mais sans l'«écraser». Le Figaro avec AFP. 18/02/2023. https://www.lefigaro.fr/international/guerre-en-ukraine-emmanuel-macron-veut-la-defaite-de-la-russie-mais-sans-l-ecraser-20230218
3. В ЗМІ обговорювалися припущення, що Польща може передати Україні до однієї ескадрильї літаків F-16D Block 52+ (12 машин). Загалом Польща має на озброєнні 48 літаків F-16 (з них – 36 одиниць у версії F-16C Block 52+, і 12 одиниць F-16D Block 52+). Див.: У Польщі розповіли, за якої умови можуть передати F-16: на скільки літаків можна розраховувати. Defense express. 30 січня 2023. https://defence-ua.com/news/u_polschi_rozpovili_za_jakoji_umovi_mozhut_peredati_f_16_na_skilki_litakiv_mozhna_rozrahovuvati-10474.html
4. Позиция Китая по политическому урегулированию украинского кризиса. Ministry of Foreign Affairs, the People's Republic of China. 2023-02-24. https://www.fmprc.gov.cn/rus/zxxx/202302/t20230224_11030756.html
5. Pancevski B., Norman L. NATO’s Biggest European Members Float Defense Pact With Ukraine. The Wall Street Journal. 2023. February 24.
6. No movement in NATO guarantees for Ukraine - German government. Reuters. 2023. February 26. https://www.reuters.com/article/ukraine-crisis-germany-idAFL8N35607I
Толстов С.В.,
к.і.н., зав. відділу трансатлантичних досліджень,
Фесенко М.В.,
д.політ.н., пр.н.с. відділу трансатлантичних досліджень
ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»