Нині ця мета вбачається недосяжною. Експерти підрахували, що залежно від ступеню реалізації міжнародних зобов'язань країн скоротити викиди, середня температура Землі до кінця століття збільшиться на 2,1°С – 2,7°С. Очевидно, що для досягнення кліматичної нейтральності потрібні радикальні заходи, наприклад, припинення вирубки лісів на всій планеті до 2025 р., спалення вугілля до 2035 р., перехід на використання електромобілів до 2040 р. та на “чисту” енергетику до 2045 р., що виглядає сьогодні утопічно. Вони констатують, що для такої рішучої зеленої революції немає ні грошей, ні політичної волі, ні запасу терпіння у громадян. Однак це не скасовує багаторазово доведеного факту – світ не виконає цілей Паризької угоди, якщо не візьме на себе підвищених зобов'язань скоротити викиди. Тому голова Конференції ООН зі зміни клімату Алок Шарма назвав конференцію у Глазго “останньою надією” світу утримати глобальне потепління.
Результати саміту “Великої двадцятки”, що завершився 31 жовтня в Римі, викликали розчарування. У підсумковій декларації країн-учасниць, що представляють 80% обсягу світових викидів в атмосферу СО2, містяться лише загальні заклики не допустити перевищення 1,5% порога зростання середньої температури, намір досягти вуглецевої нейтральності до середини століття та відмовитися від фінансування ТЕЦ, що працюють на вугіллі.
Тому на двотижневу конференцію в Глазго покладалися великі надії. Її ключовим завданням було підвищення амбітності цілей боротьби зі зміною клімату на всіх напрямах і остаточне доопрацювання правил реалізації Паризької угоди. У рамках заходу пройшло багато різних зустрічей експертів, політиків, громадськості, четвертий дворічний діалог на високому рівні з питань фінансування діяльності, пов'язаної зі зміною клімату, перший діалог на рівні міністрів з питань фінансування кліматичних програм у рамках Паризької угоди, кілька семінарів та заходів щодо просування ґендерних питань, щорічна зустріч за участю корінних народів з тематики традиційних знань.
Порівняно з багатьма попередніми конференціями, зустріч у Глазго стала однією з найбільш представницьких – на ній були присутні представники 200 країн, а 120 делегацій очолили глави держав. Саміт світових лідерів, який відбувся у рамках заходу 1-2 листопада, сприяв закладанню основи для проведення широких дебатів на переговорів. Проте лідери Росії та Китаю утрималися від поїздки на конференцію. Президент США Джо Байден розкритикував цей крок країн, назвавши його помилкою, тим більше, що їхні цілі у досягненні кліматичної нейтральності орієнтовані на 2060 р.
За підсумками саміту було підписано низку документів, що містять важливі міжнародні зобов’язання.
Понад 40 країн зобов'язалися відмовитися від найбруднішого викопного палива - вугілля. Багатші держави планують остаточно відмовитися від вугілля до 2030 р., бідніші – до 2040 р. Новий пакт включає 23 країни, які вперше пообіцяли припинити будівництво та видачу дозволів на будівництво нових вугільних електростанцій у себе вдома і зрештою відмовитися від використання цього виду палива. Серед них п'ять із 20 провідних світових енергетичних країн: Польща, Індонезія, Південна Корея, В'єтнам та Україна. Тим часом, низка країн - найбільших споживачів вугілля або інвесторів розробки вугільних родовищ, серед яких Австралія, Індія, Індонезія, Філіппіни, Китай, США, Японія, Південна Корея, вирішили до угоди не приєднуватися.
105 держав домовилися скоротити на 30% викиди метану, на які припадає близько половини чистого підвищення середньої глобальної температури. Сьогодні це вважається єдиною найефективнішою стратегією, що дозволяє утримати темпи глобального потепління у межах, обумовлених у Паризькій угоді. Проте декларацію не підтримали Індія, Росія та Китай – одні з найбільших джерел викидів парникових газів.
Чотири десятки країн заявили про приєднання до Декларації про впровадження зелених технологій. Вона передбачає їхнє здешевлення та узгодження стандартів і координацію інвестицій для прискорення виробництва та наближення переломного моменту, коли зелені технології стануть доступнішими, ніж альтернативи на викопному паливі.
Декларацію зі збереження лісів та землекористування підписали 114 держав. Вони взяли на себе зобов'язання повністю припинити вирубування лісів на планеті до 2030 р. і відновити лісові масиви там, де це можливо, активізувати спільні зусилля щодо збереження лісів та інших наземних екосистем, а також прискорити їх відновлення. У тексті йдеться і про необхідність розширення прав і можливостей корінних народів, що насамперед страждають від бездумної експлуатації природних ресурсів та деградації лісів. Документ включає фінансові зобов'язання учасників форуму. На цю мету передбачається виділення 19 млрд доларів США, які готові інвестувати низка державних та приватних фондів.
Важливим результатом конференції стали конкретні фінансові зобов'язання учасників виділити 130 трлн доларів США – 40% глобального інвестиційного капіталу – на цілі у сфері боротьби зі зміною клімату. Виступаючи на форумі, керівники великих фінансових компаній обіцяли відкрити нову еру у сфері бізнесу та, ухвалюючи рішення про інвестиції в той чи інший проект, оцінювати насамперед і його вплив на довкілля.
Незважаючи на досить гучні декларативні заяви та амбітні зобов'язання, центральним питанням саміту стало надання підтримки країнам, що розвиваються. Питання можна сформулювати таким чином: хто буде за все це платити? Фінансування має вирішальне значення для всіх елементів порядку денного, включаючи запобігання зміні клімату щодо адаптації, нарощування потенціалу, обміну технологіями. Багато сторін, особливо країни, що розвиваються, вважають, що для повноцінного здійснення Паризької угоди необхідно, в першу чергу, виконати попередні зобов'язання. Адже обіцяні багатими країнами бідним ще в 2009 р. 100 млрд. доларів США не були виділені у повному обсязі. З акумульованих на даний момент 79 млрд. доларів США більша частина видана не у вигляді грантів, а у формі кредитів, які в майбутньому буде необхідно повертати. Тому позиція країн, що розвиваються, зводиться до того, що більш багаті країни повинні не тільки виділити кошти на втілення закладених рішень, але й виплатити компенсацію за ту шкоду, яку вже завдали економікам бідних країн глобальним потеплінням і профінансувати майбутній перехід на “зелені рейки”.
Ще один важливий результат саміту в Глазго, на який варто звернути увагу, це відсутність глобальної солідарності серед розвинених країн – найбільших емітетів парникових газів щодо нагальності прийняття заходів з обмеження викидів. Одні з них не приєднались до прийнятих на конференції зобов’язань, інші поставили надто віддалені строки виконання цілей, що свідчить про неготовність або небажання переходити до рішучих дій. Це знижує ефективність боротьби з кліматичними змінами і створює додаткові ризики їх невиконання, адже людство не застраховане від появи нового “чорного лебедя”, який перефокусує увагу з екологічних питань на економічні.
Конференція К-26 пройшла у не зовсім вдалий час – на даний момент країни більше стурбовані боротьбою з коронавірусом і наслідками економічної кризи, спричиненої пандемією, а також енергетичною кризою, що призвела до різкого збільшення вартості енергоносіїв. Проте це дає несподіваний шанс прискорити “зелений” перехід. Але чи зможуть країни світу поставити на чільне місце своєї політики не інтереси відновлення своїх економік, а запобігання катастрофі в майбутньому? На це питання поки що немає відповіді. Єдине, що слід констатувати – боротьба зі зміною клімату вже стала мегатрендом у світовій політиці.
Кандидат історичних наук,
старший науковий співробітник
Перга Т.Ю.