Головною особливістю останньої передвиборчої компанії стало те, що на відміну від попередніх років і десятиліть, боротьба точилася не між правими та лівими, а також лівоцентристами, а між представниками правого та праворадикального флангів. Це засвідчило значний зсув політичних симпатій ізраїльського виборця у бік їх значного поправіння. З’явились і швидко набувають значної популярності такі ультрарадикальні партії як Єврейство Тори і Релігійні сіоністи. На їхньому тлі навіть сам Б. Нетаньяху представ доволі поміркованим політиком.
У кінцевому підсумку, жодний політичний блок чи альянс так і не спромігся досягти вирішальної перемоги. Праворелігійний блок Б. Нетаньяху, у який увійшли Лікуд, ШАС, Єврейство Тори, Релігійні сіоністи, отримав лише 52 мандата. Однак, і суперники Б. Нетаньяху набрали не набагато більше - лише 57 мандатів.
Партія Яміна та арабська націоналістична партія РААМ (відповідно 7 та 4 мандата) не заявляли до цього часу до якого блоку вони мають приєднатись. Представники обох блоків намагаються розпочати перемовини з лідерами цих партій – Н. Беннетом та М. Аббасом. Однак, у стані прихильників нинішнього прем’єр-міністра Б Нетаньяху навіть гіпотетична можливість увійти у союз із арабською партією викликала шалений спротив. Так, голова партії Релігійні сіоністи Б. Смотрич заявив, що категорично не погодиться на створення уряду за підтримки партії РААМ. «Викиньте це з голови. Не буде створений правий уряд за підтримки партії Мансура Аббаса…Ніяк. Не буде цього. Крапка», - наголосив Смотрич. У свою чергу, у партії РААМ заявили, що для них такі політики як Смотрич це не просто «червона лінія», а лінія «чорніше чорної». «Ми не тільки не сядемо з ними в одному уряді, але й не сядемо з тими, хто контактуватиме з ними».
На думку експертів, результати останніх дострокових виборів в Ізраїлі продемонстрували, що країна знов опинилась у політичному тупику. Глибокі розбіжності між різними політичними партіями та їхніми лідерами не дозволяють їм сформувати стабільну правлячу коаліцію, й найвірогідніше, у вересні 2021 р. країну у п’ятий раз у останні роки чекають нові позачергові вибори. Й. Плеснер, президент Ізраїльського демократичного інституту, дав таку характеристику нинішній політичній ситуації в країні: Ізраїль, на його думку, переживає найгіршу політичну кризу за минулі десятиліття. Очевидно, - продовжує він, - що політичній системі країни надзвичайно важко знайти вирішальну розв’язку. Слабкість ізраїльської електоральної системи посилюється чинником Нетаньяху, коли популярний прем’єр-міністр виборює можливість залишитись при владі через побоювання щодо звинувачувального вироку проти нього. Ізраїль розколотий цим питанням.
Які ж наслідки для Близькосхідного регіону матимуть результати останніх позачергових виборів в Ізраїлі? У цьому контексті важливо врахувати чинники, які вирішальною мірою впливатимуть на геополітичну та безпекову ситуацію у регіоні. По-перше, це позиція нинішньої адміністрації президента США Дж. Байдена щодо своїх головних завдань на Близькому Сході та ставлення до Б Нетаньяху. На відміну від колишнього президента США Д. Трампа, який беззаперечно підтримував нинішнього ізраїльського прем’єр-міністра, і своїми діями посилював анексіоністські апетити останнього щодо палестинських територій, ставлення Дж. Байдена до Б. Нетаньяху, фактично, прямо протилежне. Американський президент займає проізраїльську, але не пронатаньяхівську позицію. Головною причиною зіткнення між ними є питання майбутнього Палестини. Адміністрація Дж. Байдена виступає за дводержавне вирішення палестино-ізраїльського конфлікту. У прес-релізі щодо телефонної розмови Держсекретаря США Е. Блінкена з міністром закордонних справ Ізраїлю Г. Ашкеназі чітко сказано: «Секретар також наголосив, що адміністрація Байдена вірить, що дводержавне вирішення є найкращим шляхом у забезпеченні майбутнього Ізраїлю як єврейської та демократичної держави, яка живе у мирі поруч із стабільною та демократичною Палестинською державою». Головне завдання нинішнього американського президента – досягти справжньої глибокої інтеграції Ізраїлю у близькосхідний простір і забезпечити його партнерські відносини з тими арабськими країнами в регіоні, які є союзниками США, з тим, щоб вони разом успішно протистояли Ірану і за їхньої підтримки змусили керівництво останнього повернутись за стіл переговорів для ухвалення оновленої й розширеної Угоди на основі Угоди 2015р. Тому для США вкрай важливо, щоб прем’єр-міністр був союзником, а не противником у реалізації зазначених завдань США у регіоні.
Останні парламентські вибори в Ізраїлі переконливо продемонстрували, що й в бастіоні демократії на Близькому Сході назріли серйозні реформи всієї політичної системи відповідно до сучасних вимог. Питання полягає в тому, наскільки політична еліта країни здатна осмислити цей імператив, почне реально діяти і чи не додасть нинішня політична криза в Ізраїлі ще більшої турбулентності у такому вкрай складному і вибухонебезпечному регіоні як Близький Схід.
В.О. Швед,
кандидат історичних наук, доцент, завідувач відділу історії країн Азії та Африки.