Подія червня 2020 року. Кампанія протестів у США.

Наприкінці травня США сколихнула масова кампанія протестів, які викликало оприлюднення відеозапису задушення білим поліцейськими затриманого правопорушника – афроамериканця Джорджа Флойда. Насильницькі дії поліцейського, кваліфіковані як вбивство без попереднього наміру, викликали масовий політичний резонанс. Впродовж червня заворушення, що почалися в Миннеаполісі (штат Міннесота), швидко перекинулися на Нью-Йорк, Сіетл, Атланту та майже 350 міст у ледь не половині американських штатів. 

Масштаби заворушень, які поєднують насильницький бунт проти громадського правопорядку та масові акції ненасильницького громадянського спротиву,  спрямовані проти расизму і поліцейського свавілля, засвідчили кризу американської політичної системи та підрив основ суспільного ладу, послабленого економічною кризою та епідемією коронавірусу.

Нинішня ситуація в США розцінюється оглядачами та політичними експертами в декількох ракурсах. При цьому жоден з очевидних складників суспільно-політичної кризи в країні не може розглядатися ізольовано від інших. Адже в підґрунті протестної кампанії неважко побачити не тільки інерційні тенденції неподоланого расизму як історичної спадщини минулого, але й ознаки глибокого майнового розшарування та руйнівні наслідки карантинних заходів, через які роботу вже втратили 13 млн американців. Донедавна розігріта американська економіка могла похизуватися рекордно низьким рівнем безробіття (3,5% станом на осінь 2019 р.), який не перевищував показників поточної мобільності робочої сили. Застосування карантинних обмежень навесні 2020 р. призвело до підвищення рівня безробіття до рекордних 14,7% у квітні та 13,3% у травні, коли за закликом Д.Трампа санітарні обмеження почали помалу скорочуватися.

В сфері економіки вимальовуються цілком очевидні тенденції. Якщо гальмування економіки в зв’язку з епідемією триватиме, це призведе до масштабного економічного спаду, значного й тривалого скорочення виробництва і масового безробіття в обсязі 33-35 млн осіб. Однак за відсутності в країні потужної епідеміологічної служби та невикористання засобів цивільної оборони навіть застосування жорстких санітарних обмежень не гарантує ефективної локалізації розповсюдження хвороби.

З другого боку, припинення карантину означатиме подальше поширення епідемії, з якою неспроможна впоратися медична система США, побудована на засадах приватної власності. Це створює непросту дилему для широких верств суспільства, які не мають достатніх заощаджень і належних умов соціального захисту.

В штатах, які перебувають під контролем республіканців, місцева влада цілком свідомо закликає американців нехтувати ризиком захворювання й повертатися до роботи, аби запобігти руйнуванню американського способу життя, коли рівень добробуту забезпечується енергією і підприємницькими здібностями індивідуумів. Оскільки США федеративна країна, визначення умов карантину належить до компетенції місцевих органів влади – губернаторів і конгресів штатів, та меншою мірою – від позиції мерів міст. Саме від них залежить надання чи ненадання тим, хто дотримується карантину, виплат по безробіттю та розподіл талонів на безоплатне постачання харчових продуктів.

Специфіка прояву соціальних протиріч у США тісно пов’язана з етнорасовою структурою населення. Адже серед расових громад США – чорних та латиноамериканців – відсоток бідних набагато більший, ніж у середовищі «білої більшості». Цей чинник став суттєвою ознакою політичної ситуації, яка характеризує підвищення громадянської активності й накладається на гостру передвиборну боротьбу між республіканцями і демократами.

Ставлячи за мету відсторонення від влади чинного президента Д.Трампа, лідери Демократичної партії США намагаються поєднати всі елементи суспільного невдоволення й використати їх для активізації опозиційних настроїв в суспільстві.

Перший напрям політичної мобілізації, на який розраховують демократи, полягає в активізації настроїв соціального невдоволення. Він подається в формі протиставлення інтересів «американського робітничого класу» політиці Республіканської партії на чолі з адміністрацією Д.Трампа, котра закликає місцеві власті «перезапустити» економіку, повертаючи людей з тимчасових відпусток до роботи в приватному і державному секторі.

Другий напрям політичної мобілізації – організація та підтримка кампанії проти жорстокості поліції та її безвідповідальності за необґрунтоване застосування зброї, яка одержала переважно антирасистське спрямування. З приводу поширення расизму в останні роки спостерігався зсув поглядів американської громадськості у бік лівої частини політичного спектру. Проведене Університетом Монмута опитування громадської думки засвідчило, що 76% американців, включаючи 71% білих, назвали расизм и дискримінацію «великою проблемою» країни. У порівнянні з опитуванням 2015 р. цей показник зріс на 26%. Стосовно кампанії протестів, 57% опитаних погодилися, що з точки зору їх мотивації акції протесту були виправданими, і 21% назвали їх виправданими до певної міри (New York Times, 06.06.2020, p. 19). Результати опитування CNN, опубліковані 8 червня, виявилися ще більш сенсаційними. За їх даними, проведення акцій протесту вважали виправданим 84% респондентів, на відміну від показників 2016 р., коли аналогічний рівень підтримки становив 67%.

Ці дані суттєво відрізняються від результатів досліджень консервативного центру Rasmussen Reports, хоча й вони загалом підтверджують окреслену динаміку. За даними цього центру, в 2014 р. кількість респондентів, на думку яких чорні частіше стають жертвами поліцейської жорстокості, становила 33%, у тому числі 26% серед білих. В червні 2020 р. з цією тезою погодилися 57% респондентів загалом і 49% серед білих.

Третій напрям, на який розраховують політтехнологи демпартії, стосується загострення суперечностей у середовищі республіканців. У цьому контексті основним знаряддям іміджевої атаки проти адміністрації Д.Трампа стали політичні заяви та свідчення колишніх посадовців республіканської адміністрації. Серед них – такі показові акції, як публікація мемуарів колишнього радника з питань національної безпеки Дж.Болтона та заява колишнього міністра оборони Джеймса Меттіса з приводу намірів Трампа залучити армію для придушення антирасистських маніфестацій.

2 червня керівних наукового управління Пентагону Джеймс Міллер демонстративно подав у відставку, звинувативши міністра оборони М.Еспера в порушенні присяги в зв’язку з силовим розгоном протестного пікету перед Білим домом. Він підкреслив, що вважає застосування сльозогінного газу і гумових куль проти антирасистського мітингу поблизу Білого дому порушенням Першої поправки до Конституції США, яка обумовлює «право людей мирно збиратися». При цьому показово, що сам М.Эспер був проти застосування військ і спростував заяву Д.Трампа про можливість силового придушення протестних акцій.

Різке зниження рейтингу підтримки Д.Трампа спровокувало серію заяв політиків-республіканців, які висловили намір не підтримувати переобрання Д.Трампа. Про такі наміри заявили колишній президент Джордж Буш-молодший, экс-держсекретар Колін Пауелл, сенатор Мітт Ромні, а сенатор від штату Аляска Ліса Мурковскі зізналася, що «мучиться» питанням, чи буде знову голосувати за Трампа. Загалом такі настрої розхитують табір республіканців, створюють для Трампа суттєві проблеми й посилюють суперечності в його політичному оточенні.

Оцінюючи загострення політичної ситуації в США варто враховувати, що антирасистські протести – це лише один, хоча й найбільш показовий елемент суспільно-політичної кризи. Виграти вибори суто на проблемах расизму і становища чорної меншості демократи навряд чи зможуть. За демографічними показниками чорна громада налічує бл. 42 млн (12,7 %) із 330 млн населення США. Отож очевидно, що в багаторасовому суспільстві з чисельною перевагою білих (63%) політика владної партії не може спиратися лише на підтримку расових меншин. Тому тактика демократів від самого початку була зорієнтована на співучасть у ході протестних акцій афроамериканських активістів та їх організацій і носіїв ліволіберальних ідей, насамперед з числа молоді та студентів, включаючи залучення неповнолітніх. Тому публічне подання самої кампанії протестів носить антирасистський, а не расовий підтекст, на відміну від більшості расових заворушень минулих років, включно з расовими виступами чорних у 1968 р. після вбивства М.Л.Кінга. Тому й найбільш активна в ході протестної кампанії афроамериканська організація «Життя чорних важливі» фактично виступає в якості неафішованої філії демпартії в середовищі цієї расової громади.

Якщо мова йде про прояви расизму і жорстокості з боку поліції, це питання скоріше за все буде розв’язано Конгресом шляхом ухвалення відповідних законодавчих регламентів. Демократи вже внесли законопроект «Про справедливість у поліцейській діяльності», який забороняє задушливі прийоми при затриманні, передбачає створення національної бази даних для відстеження неправомірних дій поліції, спрощує притягнення поліцейських до відповідальності в цивільних і кримінальних судах. Республіканці пропонують власний, менш радикальний законопроект, також спрямований на обмеження свавілля.

Враховуючи присутність у теперішній американській кризі одразу трьох «вершників апокаліпсису» (епідемія, економічна криза та загострення расової проблеми) можна дійти висновку, що зміст суспільно-політичної кризи як системного явища все ж не в питанні про оновлення американської демократії, як стверджують ідеологи лівого крила демпартії та керівники протестної кампанії. Головний зміст перебігу кризи полягає в черговому перегрупуванні фінансово-економічної та політичної еліти США й загостренні боротьби за владу, яка набула жорсткого і безкомпромісного характеру.

Сергій Валеріанович Толстов,

зав. відділу трансатлантичних досліджень ДУ «Інститут всесвітньої історії» НАН України»

Перейти до початку