>

Знакові події лютого-2017. Мюнхенська конференція з проблем безпеки (17-19 лютого 2017): надії не справдилися

На 53-й міжнародний форум у Мюнхені, який вважається найпрестижнішою платформою для обговорення поточних безпекових проблем, покладалися великі сподівання. Очікувалося, що вдасться нарешті прояснити позицію адміністрації США щодо ролі НАТО та відносин з європейськими союзниками, окреслити нову розстановку сил у світі та з’ясувати спроможність «колективного Заходу» утримувати домінуюче становище у визначенні тенденцій глобального розвитку. Серед головних тем фігурували майбутнє НАТО за президентства Д. Трампа, спроможність спільної політики ЄС у сфері безпеки та оборони, війна в Сирії та українська криза в контексті відносин між Заходом і Росією, безпека в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, боротьба з тероризмом та ін. Однак сподівання на результативність не справдились.

Розбіжність у баченні промовцями перспектив міжнародної безпеки яскраво ілюструють головні тези виступів.

Генсек НАТО Й.Столтенберг підтвердив позицію НАТО щодо територіальної цілісності й суверенітету України, однак обмежився наголосом на важливості імплементації мінських домовленостей і нагадуванням про необхідність надання повного доступу спостерігачам ОБСЄ до всіх районів у зоні конфлікту на Донбасі. Міністр закордонних справ Великої Британії Б.Джонсон підкреслив важливість збереження санкцій щодо РФ. Глава МЗС Китаю Ван І закликав США не загострювати відносини з РФ та обіцяв допомогти в їх налагоджені.

Канцлер Німеччини А.Меркель зауважила, що відносини між Росією і іншими світовими лідерами перебувають на межі конфронтації ще з часів «холодної війни». Однак міжнародний порядок не може існувати без їх нормалізації. Висловила вона й побоювання, що президент США Д.Трамп може «порозумітися з Росією» без урахування інтересів ЄС, що зашкодить цілісності та безпеці європейської спільноти. А проте, на відміну від її жорстких та рішучих заяв на конференції 2015 р., нинішні тези її промови вражали безпорадністю: «Нічого не було б кращим, якби ми могли разом з Росією боротися з ісламським тероризмом, мати з Росією нормальні економічні відносини, працювати над зоною вільної торгівлі від Владивостока до Лісабона, але ми не можемо зрадити принципам територіальної цілісності (України). Тому нам потрібне політичне рішення…».

Віце-президент США М.Пенс не заперечував, що президент Д.Трамп шукає спільні позиції для діалогу з Москвою, підтвердивши при тому гарантії оборонного союзу в межах НАТО і намір США вимагати від Росії дотримання мінських домовленостей.

Оцінюючи в цілому підсумки конференції, слід відзначити, що вона не дала сподіваних відповідей на переважну більшість питань порядку денного. Зокрема, попри майже завершене формування адміністрації США та призначення на посади керівників силових відомств прибічників жорсткого військово-політичного домінування США в міжнародних відносинах, основні акценти і завдання зовнішньополітичного курсу США ще й досі не оприлюднені.

Трансатлантичні відносини між США та країнами ЄС визнаються важливими, однак з’ясування практичних форм багатостороннього діалогу і координації позицій ще проглядається. Схоже, у Вашингтоні досі розмірковують щодо доцільності такої координації й надають перевагу двостороннім контактам з окремими країнами.

Відносини у межах НАТО мають докорінно змінитися через перерозподіл видатків. Це означає, що попри загальні гарантії безпеки європейці матимуть самі сплачувати за підтримання військової спроможності на належному рівні.

Багатополярний світ не виглядає ані стабільним, ані безпечним. Події в Україні та Сирії вочевидь не будуть останніми збройними конфліктами. Потреба в припиненні воєнних дій та збройних сутичок поділяється більшістю учасників міжнародного співтовариства, однак реальні механізми для врегулювання цих конфліктів відсутні.

Судячи з усього, найближчим часом суттєво посилиться напруженість у Східній Азії, де в розпалі суперечки щодо воєнної загрози з боку КНДР, ВМС США починають патрулювання в Південно-Китайському морі.

Мінські угоди залишаються єдиним наявним інструментом врегулювання конфлікту на сході України, який визнається усіма зацікавленими сторонами, а «нормандський формат», попри його неефективність – єдиним засобом зовнішнього моніторингу та забезпечення контактів між Києвом та Москвою. Проте Європа вже притерпілася до стрічки повідомлень з України й воліє уникати надмірного драматизму. Так, санкції важливі як інструмент пасивного стримування. Крим і Донбас визнаються частинами суверенної української території. Переговори в межах мінського процесу і спостережну місію ОБСЄ в зоні конфлікту треба підтримувати, а «нормандський формат» – продовжувати. Однак при цьому українські проблеми залишатимуться клопотом насамперед для Києва, аж поки українські посадовці не запропонують реальний сценарій врегулювання проблеми.

Оскільки локальний конфлікт у Донбасі – лише частина більш масштабного російсько-українського конфлікту, ані в Європі, ані в США вочевидь не хочуть, аби він розрісся до масштабів великої європейської війни. Цим пояснюється стриманість висловлювань західних лідерів, які, схоже, не полишають сподівань на часткову нормалізацію відносин з Росією, як це свого часу сталося після російсько-грузинської війни 2008 р. Це ж стосується і заклику А.Меркель не відмовлятися від Основоположного акту Росія – НАТО, навіть попри розміщення контингентів США, Канади, ФРН і Великої Британії в країнах Балтії та Польщі. Адже, за її словами, країни НАТО і Росія мають «однакові інтереси» в питаннях європейської безпеки.

Скидається на те, що ледь не з часу завершення Другої світової війни Захід ще ніколи не перебував у такому стані непевності й розгубленості, спричиненому неспроможністю не тільки гарантувати вирішення міжнародних проблем у бажаному дусі, а й узгодити реалістичні способи та сценарії їх розв’язання.

01 березня 2017 р.

Сергій Толстов – кандидат історичних наук, доцент,

завідувач відділу трансатлантичних досліджень ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»

 

 

Перейти до початку