>

Подія січня 2021 року: зміна влади в США

20 січня 2021 р. у Вашингтоні відбулась інавгурація 46-го президента США, номінанта від Демократичної партії Джозефа Байдена. Одночасно до присяги було приведено віце-президента Камалу Харріс, яка стала першою жінкою на цій посаді.

Виборча кампанія в США, що проходила в розпал пандемії COVID-19, видалася надзвичайно напруженою. Після повідомлення провідних ЗМІ країни про те, що на виборах 3 листопада 2020 р. демократ Дж. Байден отримав достатню для перемоги кількість голосів у Колегії виборщиків, президент-республіканець Д. Трамп не погодився з результатами голосування й намагався оскаржити їх у судах. Д. Трамп стверджував, що демократи вкрали у нього перемогу, однак не зміг підкріпити свої заяви переконливими доказами. Наприкінці листопада 2020 р. Д. Трамп був змушений дозволити Управлінню адміністрації США з загальних питань почати процедуру передачі президентської влади в країні.

Напередодні інавгурації трапився надзвичайний інцидент. Під час проведення процедури затвердження результатів виборів по окремих штатах у Конгресі (6 січня 2021 р.), до будинку Капітолію вдерся численний натовп неозброєних прибічників тоді ще чинного президента Д. Трампа, емоційно розігрітих на мітингу перед Білим домом. Відбулися сутички демонстрантів з охороною Конгресу та поліцією. На нетривалий час засідання обох палат Конгресу були перервані, а конгресменів тимчасово евакуювали. Внаслідок заворушень п’ятеро осіб загинули, в тому числі один поліцейський. Керівництво Демократичної партії, частина республіканців і більшість лідерів зарубіжних країн засудили безлад у Вашингтоні, розцінивши заворушення як зазіхання на основи демократії. Екс-президент США Дж. Буш-молодший порівняв штурм Капітолію з практикою заперечення результатів виборів у «бананових республіках».

Демократична більшість у Палаті представників Конгресу використала цей інцидент для повторного оголошення імпічменту Д. Трампу, якого цього разу звинуватили в підбурюванні натовпу до скоєння протиправних дій, що призвело до захоплення владних установ. Під час голосування у Палаті представників 13 січня процедуру другого імпічменту Д. Трампа підтримали навіть 10 конгресменів-республіканців. Оскільки Палата представників передала до Сенату резолюцію про імпічмент Д. Трампа лише 25 січня, сама ідея відсторонення президента від влади вже після звільнення ним займаної посади, виглядає сюрреалістично.

Всупереч традиції Д.Трамп був відсутній на інавгурації Дж.Байдена. Таке трапилося вперше з 1869 р., коли президент Ендрю Джонсон, який теж стикався зі спробами позбавлення його президентських повноважень, відмовився відвідати інавгурацію свого наступника Улісса Гранта.

Через запроваджені у Вашингтоні надзвичайні військово-поліцейські заходи та обмеження й під приводом пандемії коронавірусу інаугурація проходила без присутності широкої публіки. На церемонії присутні колишні президенти Б. Обама, Дж. Буш-молодший, Б. Клінтон члени обох палат Конгресу та представники адміністративно-бізнесової еліти.

У Вашингтоні продовжено режим надзвичайної ситуації. Під приводом можливих заворушень у зв’язку з запланованим розглядом імпічменту вже колишнього президента Д. Трампа в Сенаті, перебування в столиці сил Національної гвардії чисельністю понад 20 тис. продовжено аж до кінця березня.

З огляду на нестандартність і надзвичайний характер подій і тенденції, пов’язаних з президентськими виборами 2020 р., доцільно підкреслити три основні аспекти, які стосуються особливостей політичної риторики, змісту і планів нової адміністрації Дж.Байдена та ролі Д. Трампа в післявиборній Америці. Ці тези потребують докладнішого викладення: 

1. Інавгураційна промова Дж. Байдена була зумисне побудована в примирливому і заспокійливому дусі, аби не збурювати численних прибічників республіканців, продемонструвати наміри до національного примирення й пообіцяти зарубіжним союзникам США повернення до співпраці та діалогу. Якщо інаугураційний виступ Д. Трампа 2017 р. фокусувалася на економічній величі США, основний акцент у промові Дж. Байдена стосувався подолання розколу суспільства (заклик «дивитися один на одного не як на ворогів, а як на сусідів»).

 2. Президент Дж. Байден невідкладно розпочав ревізію політики Д. Трампа. Перші виконавчі укази Дж. Байдена повертають США до Світової організації охорони здоров'я, відновлюють статус участі у Паризькій угоді щодо кліматичних змін (2015 р.), посилюють увагу уряду до сфери екології та захисту навколишнього середовища. Впроваджується система посилених заходів з протидії пандемії коронавірусу. Створюється федеральна структура для координації боротьби з пандемією COVID-19. Скасовано дозвіл на будівництво трубопроводу Keystone XL для постачання нафти з Канади в США. Заморожено будівництво стіни американо-мексиканському кордоні. Планується надання громадянства 11 млн нелегальних іммігрантів, що різко змінить карту електоральних уподобань у США. Водночас Дж. Байдена розпорядився посилити протекціоністське спрямування урядової політики (виконавчий наказ «Зроблено в Америці»).  Адміністрація США посилить режим використання федеральних коштів на закупівлю товарів американського виробництва й ускладнить можливості переносити виробництво за кордон.

У сфері зовнішньої політики першим значним кроком Дж. Байдена стало продовження Договору СНО-3 про скорочення стратегічних наступальних озброєнь з Росією. При цьому Китай і Росія вважаються основними суперниками і загрозами інтересам США. Щодо них буде проводитися політика подвійного стримування. Очікується, що міжнародна політика адміністрації Дж. Байдена поєднуватиме прагматизмом з більш виразним ідеологічним забарвленням.

 3. Політичне становище Д. Трампа залишається доволі хитким. З одного боку політична еліта Республіканської партії хотіла б позбутися Д. Трампа як незручної й частково скомпрометованої фігури, яка не вписується в звичну практику міжпартійних змов і торгів у середовищі істеблішменту. Проте готовність частини республіканців у Конгресі відмовитися від підтримки Д. Трампа викликала осуд у місцевих організаціях партії, які закликали своїх представників у Конгресі виступити проти процедури його імпічменту. Отож, і сам Д. Трамп відкинув ідею створювати свою власну «Патріотичну партію». Наразі очевидно, що в республіканців немає політичної фігури, спроможної замінити Д. Трампа в якості популярного публічного лідера. Так само й демократам, які за підсумками виборів отримали суцільний контроль у владній системі США, включно з Сенатом, напевно передчасно розраховувати на розкол і паніку в середовищі республіканців.


Толстов С.В., к.і.н., зав. відділу трансатлантичних досліджень,
Фесенко М.В. д.політ.н., провідний науковий співробітник

Перейти до початку