Знакові події жовтня-2017. Референдум у Каталонії

У жовтні 2017 р. велика увага була прикута до Іспанії, а саме – до однієї з її автономій, Каталонії. 1 жовтня 2017 р. там відбувся референдум, в якому взяли участь 43% каталонців з правом голосу, 90% з яких проголосували за незалежність Каталонії від Іспанії.

Активне просування ідеї проведення референдуму відстежується з 2012 р. Провальні переговори тогочасного голови каталонського уряду Артура Маса (заразом глави правоцентристського каталонського альянсу «Конвергенція і Єднання» – прибічників федералізації Іспанії, які відстоювали максимальне збільшення прав автономії) з прем’єр-міністром Іспанії Маріано Рахоєм щодо більшої фіскальної автономії Каталонії спровокували величезну демонстрацію на підтримку незалежності регіону, що пройшла в Барселоні 11 вересня 2012 р. під гаслами «Каталонія – нова держава Європи!». 25 вересня 2012 р. у Каталонії були проголошені позачергові вибори до місцевого парламенту, під час яких ідею незалежності Каталонії активно просував блок «Республіканська лівиця Каталонії – Каталонія Так!». У результаті цих виборів ідея ініціювання процесу виходу Каталонії зі складу Іспанії почала втілюватися у життя.

На наступних виборах до парламенту каталонської автономії, що відбулися 27 вересня 2015 р., більшість отримали партії, які виступали за її незалежність. Уже 9 листопада 2015 р. каталонським парламентом було прийнято Декларацію про започаткування процесу створення незалежної каталонської держави у формі республіки (72 голоси «за», 63 – «проти»). У Декларації також проголошено відкритий процес залучення громадян до розробки майбутньої Каталонської Конституції. На виконання положень Декларації у червні 2017 р. каталонський парламент проголосив проведення референдуму щодо незалежності автономії та призначив його на 1 жовтня 2017 р.

Офіційний Мадрид не визнав референдум, що підштовхнуло парламент Каталонії на проголошення незалежності 27 жовтня 2017 р.. У відповідь на це вже через годину іспанський Сенат проголосував за активацію статті 155 Конституції Іспанії (вперше в історії Іспанії з часів прийняття конституції 1978 р.), яка передбачає введення прямого управління в автономіях. Ще за кілька годин прем’єр-міністр держави Маріано Рахой оголосив про розпуск парламенту та регіонального уряду Каталонії. З метою нормалізації ситуації та повернення до конституційного ладу на 21 грудня 2017 р. призначені позачергові вибори до каталонського парламенту, в яких дозволяється взяти участь усім політичним силам автономії. Міжнародна спільнота, з Україною включно, не визнала проголошення незалежності Каталонією та підтвердила територіальну цілісність Іспанії. Для України схожість каталонських подій тому, що відбувається на сході України та мало місце в Криму 2014 р., є очевидною.

Події жовтня 2017 р. у Каталонії спровокували чергову політичну кризу в країні. Нагадаємо, що на тлі триваючої з 2008 р. економічної кризи та низки політичних скандалів (один з них був пов'язаний з королівською родиною, що призвело до зречення престолу Хуаном Карлосом І), звинувачень у корупції членів Народної партії, на парламентських виборах 2015 р. жодна з партій, що пройшли в нижню палату парламенту (Конгрес депутатів), не мала більшості і не змогла висунути власного кандидата на посаду голови уряду. Переговори з формування коаліції та голосування за майбутнього прем’єра були безрезультатними, що призвело до позачергових виборів у наступному 2016 р. Показово, що до складу парламентів 2011, 2015 та 2016 рр. потрапляли партії, які виступали за незалежність Каталонії. А отже ідея національної самостійності каталонців залишається актуальною для частини іспанського суспільства.

Оформлення регіонального націоналізму, витоки якого мають давнє історичне коріння, відбулося ще у ХІХ ст., коли почали оформлюватися національні рухи в Каталонії, Країні Басків та Ґалісії. У Каталонії національний рух виник у 1830 рр. з літературного відродження («Renaixenga»); 1859 р. відбулося відновлення свята «квітчані ігри», що надало імпульс інтересу до каталанської мови, яка є окремою (не діалектом іспанської) і на сьогодні в автономії має статус другої офіційної; 1885 р. інтелігенція та буржуазія Каталонії підписала «Клопотання про захист» до короля Іспанії Альфонсо XII з вимогами відновити певні права каталонців; у 1892 р. оприлюднені «Манрезькі принципи» з вимогами відновити середньовічну каталонську конституцію, що діяла до 1714 р.; з кінця 1880-х рр. почалось утворення політичних організацій: Ліга Каталонії, Каталонський союз, Регіоналістська Ліга Каталонії, Каталонська солідарність та Націоналістичний республіканський центр, Каталонська націоналістична асоціація тощо.

Після подій Іспанської революції, скасування монархії та проголошення Другої республіки (1931-1939 рр.) було прийнято нову конституцію (1931 р.), яка перетворила Іспанію на унітарну республіку, проголосила головні громадянські та політичні свободи, гарантувала провінціям право на широку автономію. Каталонія та Країна Басків скористалися цим, створивши свої автономії в 1932 р. та 1936 р. відповідно.

Конституція 1978 р. передбачала широку регіональну автономію, що була неможливою в роки диктатури Ф. Франко. Після прийняття «Органічних законів» про автономний статус (1979 – Каталонія та Країна Басків, 1981 – Ґалісія та Андалусія) у цих регіонах Іспанії відбулися вибори до автономних парламентів. У серпні 1982 р. прийнято «Органічний закон про приведення у відповідність автономного процесу», що сприяв подальшому формуванню Іспанії як «держави автономій».

«Держава автономій» стала проміжною, компромісною формою між унітарною державою і федерацією, що на той момент дозволила вберегти багатонаціональну країну від дезінтеграції, послабити націоналістичні і сепаратистські тенденції. До травня 1983 р. Іспанія була поділена на 17 автономних регіонів (серед яких з 1995 – навіть 2 автономних міста – Сеута та Мелілья), що перетворило країну на одну з найбільш децентралізованих унітарних держав. Однак навіть автономізація країни не убезпечила її від спроб сепаратизму, вкрай небезпечних і не схвалюваних у сучасному світі.

Попри те, що в міжнародному праві однаково чинними є й право націй на самовизначення й принцип територіальної цілісності та непорушності кордонів, суб’єктами права залишаються держави, а самопроголошені, передусім через проведення референдумів, «держави» – Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія, Сомаліленд, Крим, іракський Курдистан тощо перебувають у міжнародній ізоляції. З огляду на граничну небезпечність «каталонського прецеденту» для всієї Європи й світу (адже за каталонцями в тій же Іспанії можуть тим же шляхом рушити баски, у Великий Британії – Шотландія, у Бельгії – Фламандія, що переведе чинні сьогодні в ЄС відцентрові сили в регістр руйнівних), рішучі і навіть жорсткі дії Мадриду в цій ситуації напевне отримають схвалення міжнародної спільноти.


Марина Бессонова
кандидат історичних наук, доцент, старший науковий співробітник
ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»

Перейти до початку