Знакові події липня-2018. Підсумки зустрічі Трампа з Путіним в Гельсінкі

16 липня 2018 р. в столиці Фінляндії м.Гельсінкі відбулася перша повноформатна двостороння зустріч президента США Дональда Трампа з президентом РФ Володимиром Путіним. Це була довгоочікувана подія, проте в результаті її не було підписано жодного офіційного документу і лише зроблені відповідні підсумки та оцінки зустріччі перших осіб двох держав на їх спільній прес-конференції за підсумками переговорів. Водночас прес-конференція справила неоднозначне враження на політичний істеблішмент США, держав Заходу та інших регіонів світу. За оцінками оглядачів авторитетних часописів, лінія президент США була провальною, він значно уступав своєму партнеру. Підтвердженням цього стало й те, що по поверненню до Вашингтона Трамп змушений був виправдовуватися та спростовувати окремі свої заяви й оцінки, зроблені за підсумками переговорів на спільній прес-конференції.

В Україні з певним побоюванням очікували підсумків цього саміту, особливо на тлі недавніх заяв Трампа щодо можливості визнання російського статусу Криму. Так, відповідаючи на запитання американського журналіста напередодні зустрічі, чи готовий він визнати його російським, президент США відповів: «Подивимося!». Що, природно, дало привід російській пропаганді використовувати його відповідь як готовність визнати російський статус Криму якщо не відразу після саміту в Гельсінкі, то в найближчій перспективі вже напевно.

На спільній прес-конференції Трампа з Путіним в Фінляндії питання про врегулювання російсько-українського конфлікту взагалі не піднімалося, так само як і питання про статус Криму. Обидва президенти цілком вміло намагалися обійти цю гостру тему.

Загалом, ще напередодні зустрічі багато експертів були впевнені в тому, що Трамп не визнає Крим російським. З тієї простої причини, що починаючи з серпня минулого року (після практично одноголосного прийняття в обох палатах Конгресу і підписаного Трампом Закону «Про протидію противникам США шляхом санкцій»), він американський президент  не може одноосібно без відповідної згоди Конгресу скасовувати санкції проти Росії ані за Донбас, ані за Крим.

В Україні також побоювалися закулісних домовленностей Трампа з Путіним в режимі «тет-а-тет» без присутності свідків щодо перспектив врегулювання конфлікту на Донбасі. Зокрема, можливих усних гарантій Трампа Путіну щодо посилення ним тиску на керівництво нашої держави з виконання політичної частини Мінських угод Україною без попередньої повної реалізації російською стороною та підконтрольних їй «ДНР» і «ЛНР» безпекових складових. Або ж інших ініціатив з боку Кремля на вигідних для себе умовах.

В принципі, ці побоювання частково виправдалися вже через кілька днів після завершення саміту в Гельсінкі. На авторитетному американському ресурсі «Bloomberg» з'явилася стаття, в якій стверджувалося, що Путін говорив російським дипломатам на закритій зустрічі, що він зробив пропозицію Трампу на саміті стосовно проведення референдуму на Донбасі, для того щоб «допомогти розв'язати конфлікт на сході України». Але при цьому «погодився не публікувати цей план публічно, щоб президент США міг його розглянути» (https://www.bloomberg.com/news/articles/2018-07-19/putin-said-to-have-made-trump-a-new-offer-on-ukraine-at-summit).

Незабаром інформація, яку висвітлив «Bloomberg», підтвердилася і офіційними джерелами, зокрема послом РФ в США Антоновим.

Фактично пропонувалося повторити на окупованих територіях «плебісцит» зразка 2014-го року, але вже під міжнародним контролем і за всіма правилами. Було цілком очевидно відразу після появи інформації про «план Путіна», що цей варіант не може бути реалізований. З багатьох причин. Головна з яких - такої опції немає в Мінських угодах. Саме це відразу ж підтвердили в американському Держдепартаменті.

Звичайно, що такий перебіг подій скоріше розуміли і в Кремлі. Проте, певних оперативних цілей «план Путіна» досягнув. По-перше, він викликав активне обговорення і коментарі експертів, політиків й журналістів не тільки в Росії і Україні, але й в американських ЗМІ. Тим самим сталося переключення уваги американських громадян та медіа з обговорення загалом уразливої для США прес-конференції Трампа з Путіним. Адже на ній американський президент мав необережність дати двояку відповідь щодо російського втручання в президентські вибори в 2016 році. З цієї двоякості не лише ЗМІ США, але й доволі багато політиків-республіканців зробили висновок про те, що Трамп довіряє Путіну в цьому гострому для американського суспільства питанні більше, ніж спецслужбам своєї держави.

По-друге, таким чином Кремль дав старт обговоренню в медійному просторі та експертному середовищі можливих варіантів вирішення конфлікту на Донбасі, які обговорювалися Трампом з Путіним за зачиненими дверима. Тут можна провести паралелі з тактикою самого Трампа - бізнесмена, який спочатку озвучує свідомо завищені очікування, щоб у підсумку отримати цілком прийнятний для себе варіант. Та ще й залишивши сторону, що пішла на поступки з відчуттям, що вона залишилася у виграші. Останній наочний приклад - вимога Трампа  на липневому цього року саміту НАТО в Брюсселі підняти витрати на оборону союзниками альянсу вже не до 2%, а цілих 4% ВВП! Хоча всім зрозуміло, що це не реально реалізувати. Навіть Трампу. Але ось бажані їм 2% на тлі 4% здаються вже цілком прийнятними.

Тим самим Кремль намагається досягти ще однієї мети - перехопити ініціативу в обговоренні перспектив вирішення конфлікту на Донбасі й тим самим формувати порядок денний для міжнародних форматів з даної проблеми.

Певно, що в найближчі місяць-два ми дізнаємося про далеко не один «мирний план» по врегулюванню конфлікту на Донбасі. Але кінцевою метою у всіх їх буде лише одна - реалізація Україною політичної частини Мінських угод, які цілком влаштовують Кремль. Інакше б Росія не підкріплювала «Мінськ-2» резолюцією РБ ООН, де вона завжди може скористатися своїм правом вето. І активно користується. В тому числі і з «українського питання».

Однак головне для України полягає в тому, що Дональд Трамп не може «здати» Україну зараз за кількома основними причинами. Перша з них - триваюче розслідування спецпрокурора Мюллера про втручання РФ у президентські вибори США 2016 р. на боці Трампа. Друга - прийдешні в листопаді «проміжні вибори» до Конгресу США, від результатів яких багато в чому буде залежати й доля самого Трампа.

І, природно, будь-які серйозні поступки Путіну по Україні, особливо враховуючи провал Трампа на прес-конференції в Гельсінкі, будуть відразу ж сприйняті ліберальної пресою та демократами як «доказ» його змови з Кремлем.


Максим ЯЛІ
кандидат політичних наук, старший науковий співробітник
ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»

Перейти до початку