Знакові події березня-2018. «Вибори Путіна» в Росії

18 березня 2018 р. у Російській Федерації відбулись чергові вибори президента Росії. На виборах абсолютно безальтернативно вдруге поспіль і вчетверте з 2000 р. переміг Володимир Путін, за якого у першому турі проголосувало 76,69% виборців. Це 56,4 млн громадян із 73 млн, які загалом взяли участь у виборах. Саме тому в російській та й у світовій пресі ці вибори іронічно називали «виборами Путіна», чи, як написав журнал Time, – «сходження царя», підкреслюючи фактичну формальність цього процесу.

Особливістю сучасної російської політичної системи є формальна наявність усіх демократичних виборчих процедур, але без реальної альтернативи для вибору громадян. Історичною причиною цього є відсутність у російській державній традиції інституту виборів глави держави громадянами, тим більше реально конкурентних виборів.

Правитель у Росії завжди з’являвся без участі людей, як рішення вищих сил. За часів Московського царства та Російської імперії це був помазаник Божий — цар, фігура якого виникала або внаслідок реалізації принципу династичної спадкоємності, або в результаті кулуарних змов, а народ мав лише радуватись тому що сталось; у СРСР це був генсек, якого обирало вузьке коло вищих партійних керівників, а кращі люди з народу лише формально затверджували на з’їзді КПРС; у сучасній Російській Федерації фігура верховного суверена — президента з’являється у вигляді оголошуваного попередником спадкоємця престолу/посади. А народ може це рішення на формальних виборах лише соборно затвердити, а потім, як у даному випадку, лише підтверджувати.

Для того, щоб реального опонента у діючого президента не з’явилось, у Росії задіюється вся державна машина. Так, потенційно найбільша загроза В. Путіну – О. Навальний, який, проте, за найкращих розкладів не міг претендувати на перемогу, але міг суттєво зіпсувати президенту статус безальтернативного лідера, був технічно усунутий від виборів через отримання ним на показовому процесі у 2013 р. судимості, повторно підтвердженої у 2017 р., після заяви Навального 2016 р. про намір балотуватись на посаду президента.

Усі інші допущені до виборів сім кандидатів фактично виконували функцію статистів, не маючи жодних шансів бути обраними, хоча деякі з них набрали понад 1 млн голосів: кандидат від КПРФ П. Грудінін – 8,6 млн, від ЛДПР В. Жириновський – 4,1 млн, від Громадянської ініціативи К. Собчак – 1,2 млн.

Головним результатом цих виборів є однозначна констатація підтримки більшістю населення Росії політичного курсу, який проводить В. Путін. Це тим більше показово, що на виборах 2018 р. Путін отримав найбільшу за всі свої чотири балотування підтримку російських громадян (у 2012 – 63,6%, 2004 – 71,3%, 2000 – 52,9%).

Важливою для України особливістю цих виборів було суттєве представництво в них українського контексту. Це, мабуть, уперше українська тематика стала настільки важливою для російського політичного процесу. Насамперед загальні результати виборів були поставлені під сумнів через визнання незаконним їх проведення в окупованому українському Криму західними країнами та міжнародними організаціями, зокрема, окремі заяви про це зробили офіційні представники ООН, США, Канади, Японії, Норвегії, ЄС, Німеччини, Франції, Австрії, Естонії, Польщі, Литви, Румунії, Словаччини.

Верховна Рада України 22 березня 2018 р. своєю постановою № 8168-1 також визнала нелегітимними вибори президента РФ на території анексованого нею Криму.

Під час самого виборчого процесу показовими були демонстративна поїздка В. Путіна з інспекцією в анексований Крим, недолуга спроба К. Собчак отримати дозвіл на поїздку у Крим як кандидату у президенти Росії від української влади та сюрреалістичні за своїм змістом і гостротою медіа події, пов’язані з обговоренням напівтаємної поїздки до Києва кандидата від «Комуністів Росії» М. Сурайкіна на зустріч із проросійськими активістами та наступні його звинувачення представниками КПРФ у тому, що він  «бандерівський провокатор».

Також Україна вперше прямо вплинула на перебіг виборів президента Росії, не допустивши на територію російських дипустанов для участі у виборах громадян РФ, за винятком дипломатів, внаслідок чого, як заявила російська сторона 65 тис. росіян в Україні не змогли взяти участь у виборах.

Загалом для України «вибори Путіна» насамперед означають, що у своїй агресивній політиці щодо нашої держави російська влада в особі президента спирається на підтримку російського населення, і сподіватись на якісь кардинальні зміни в цьому плані не варто. Для світу, насамперед Заходу, результат цих виборів означає, що росіяни підтримують агресивний курс Путіна на відновлення величі Росії через протистояння із західними країнами на всіх можливих майданчиках і захоплення РФ нових плацдармів з метою утвердження своїх великодержавних інтересів.


Андрій Бульвінський
кандидат історичних наук, доцент,
завідувач відділу історії нових незалежних держав
ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»

Перейти до початку