Знакова подія травня-2019: Чергові вибори до європейського парламенту

У понеділок 27 травня 2019 року в державах Європейського Союзу підбивали підсумки останнього виборчого процесу до Європарламенту. За формальними ознаками чотириденна 23-26 травня поточного року загальноєвропейська виборча кампанія завершилася перемогою чинної двопартійної системи політичних лідерів у складі право- та ліво-центристів – так званих «важковаговиків» з Європейської народної партії (EPP) і Групи соціал-демократів (S&D). Проте їхні позиції відтепер «підтискають» праві популісти з європейськими скептиками, ліберали та зелені, що надало підстави для поширення тверджень про «розхитування» Європарламенту в новому складі з обох полюсів політичного спектру.

У підсумку, із 751-го загального депутатського місця 180 мандатів здобула Європейська народна партія, 145 – Прогресивний альянс соціалістів і демократів, 109 – Альянс лібералів і демократів за Європу, 69 – Зелені, 59 – Європейські консерватори і реформатори, 58 – Європа націй і свобод, 54 – Європа за свободу і демократію, 39 – Європейські об’єднані ліві / ліво-зелені півночі, 8 – незалежні депутати, 30 – інші,

Отже, слідом за європейськими національними парламентами, вибори до яких також відбувалися останнім часом, загальноєвропейський національний орган теж став більш політично строкатим, а процес ухвалення рішень у ньому відчутно ускладниться.

Попри побоювання соціологів, нині вдалося подолати попередню негативну тенденцію поступального зниження виборчої активності – цього разу до виборчих скриньок для голосування прийшли 50,5% європейських виборців. Адже, починаючи з 1999 року, в чергових виборах до Європарламенту брали участь менше половини європейців з правом голосу, кількість яких у 2014 році знизилась лише до 43%. Остерігаючись останнього, заступник голови Європейської Комісії Ф.Тіммерманс заздалегідь попередив і закликав виборців: «Найбільша загроза нашій свободі – це не Росія, не Штрахе (націоналістичний віце-канцлер Австрії), не Сальвині (радикальний віце-прем’єр-міністр Італії), не Ле Пен (лідер французьких ультраправих) і не Орбан (євро-скептичний прем’єр-міністр Угорщини). Найбільша загроза – байдужість. Не будьте байдужими до цих європейських виборів. Йдіть і голосуйте!». Тим самим Ф.Тіммерманс коротко перелічив усі головні проблеми, пов’язані з останніми європейськими виборами, тобто побоювання низької явки виборців, загрози іноземного втручання (насамперед, російського) і переходу Європарламенту під контроль крайніх правих сил.

Про загрозу російського впливу раз за разом згадували на своїх сесіях європейські парламентарії. Проте за підсумками голосування фактор російської загрози практично не згадується, і втручання, як вважають європейські експерти, вдалося запобігти. Вказаний висновок здебільшого робиться у зв’язку з тим, що про кардинальну зміну розкладу сил в європейському законодавчому органі стверджувати доволі складно: як і раніше, перші місця посідають народники, що представляють інтереси сил правого центру, та соціал-демократи. Однак, як зазначалося вище, в залі засідань  доведеться потіснитися. – EPP втратила 33 мандати, а група S&D – 45. Умовно зліва їх тіснять ліберал-демократи та зелені, а на правому фланзі – консерватори і реформатори разом з популістами і євро-скептиками, що отримали загалом 114 місць, покращивши на 36 мандатів свої попередні результати.

Таким чином, з Європарламентом відбулося те саме, що й з національними зборами провідних європейських держав – він перестав бути двопартійним. Найймовірніше, відтепер «важковаговики» з правого і лівого центру (EPP і S&D) будуть змушені домовлятися про коаліцію з Альянсом лібералів і демократів, а головне, миритися з більш-менш радикальними, проте головно вкрай правими депутатами. Відтепер головна інтрига на європейському рівні – чи зможе зрештою крайній правий табір утворити свою чисельну і стійку політичну групу на зразок аналогічних фракцій в європейських національних парламентах. 

Тому відповідні висновки з результатів загальноєвропейського голосування мають бути зроблені й на місцях – в окремих державах - членах ЄС. В кожній країні окремо голосування стало ще й перевіркою для місцевої влади.

Так, для Президента Франції Е.Макрона вибори фактично перетворились на референдум про особисту популярність. Крайня права політична сила на чолі з Марин Ле Пен «Національне об’єднання» (RN) з результатом у 23,3% перемогла правлячу «Вперед, Республіка!» (LREM) на майже 1%. Неочікуваним стало й третє місце французьких зелених, які були аутсайдерами попередніх опитувань, проте набрали майже 14% голосів. «Емануель Макрон отримав ляпаса від французів», – заявив прес-секретар RN С.Шеню. Водночас, глава французької держави навряд чи піде на зміну уряду або розпуск національного парламенту через вкрай незначну різницю між лідерами виборчих перегонів.

У свою чергу, австрійським крайнім правим силам повторити електоральний успіх своїх колег не вдалося. Адже країна напередодні загальноєвропейських виборів пережила політичне потрясіння, пов’язане зі скандалом довкола відеозапису про зв’язки політиків з росіянами, зробленого прихованою камерою в ході передвиборчої кампанії влітку 2017 року, що спричинило відставку віце-канцлера Х.-К.Штрахе (лідер радикально-націоналістичної Австрійської партії свободи) та оголошення дострокових парламентських виборів. У підсумку,АПС з 18,1% виборчих голосів здобула лише третє місце, вдвічі поступившись лідеру перегонів Австрійській народній партії канцлера С.Курца, яка набрала 35,4%.

У Великій Британії результати загальноєвропейських виборів були пов’язані одним-єдиним питанням – виходом з Євросоюзу. Внаслідок цього Партія «Брекситу» Н.Фараджа стала лідером голосування, отримавши з 32% голосів більше за всіх депутатських крісел, а правляча Консервативна партія прем’єр-міністра Т.Мей (подала у відставку) і лейбористи на чолі з Дж.Корбаном виглядають доволі слабко. Разом з тим, украй вдало виступили проєвропейські ліберальні демократи, які в цілому по країні посіли друге місце, що засвідчує фактичне збереження майже навпіл поділу британського суспільства між прибічниками виходу з ЄС та збереження в ньому членства.

В цілому, за підсумками загальноєвропейських виборів держави Євросоюзу можна поділити на три групи. Перша – це ті, де праві сили перемогли, але ще раніше вони прийшли до влади (наприклад, Італія та Угорщина). Друга група країн, де національним, умовно демократичним властям, вдалося відстояти свої позиції (Австрія, Болгарія, Чехія, Німеччина, Іспанія). Третя група, де в ході голосування до Європарламенту в лідери вибились опозиціонери – євро-скептики і праві популісти (наприклад, Великобританія, Франція, Греція). Є підстави очікувати, що відтепер останній групі країн, окрім перемін на загальноєвропейському рівні, слід приготуватися до політичної реакції на рівні національному (наприклад, оголошення позачергових парламентських виборів у Греції).

Стосовно майбутнього рівня відносин нового складу Європарламенту з Україною, багато що залежатиме від того, які саме європейські депутати опікуватимуться питаннями української сторони та скільки їх буде. Адже в кожній парламентській фракції за конкретні країни або регіони відповідає одна або кілька осіб. І саме ці парламентарії значною мірою формують позиції своїх колег, зокрема і щодо нашої держави. Останнє матиме важливе значення в ході ухвалення бюджету Євросоюзу на 2021-2027 роки, обговорення якого вже розпочалося, проте затвердження передбачених конкретних показників, включно на допомогу Україні, буде саме новий Європарламент. І від співвідношення політичних сил та позиції окремих євродепутатів залежатиме, скільки коштів, якій країні та на що буде виділено. Це ж стосується й подальшого ступеня політичної підтримки української сторони з боку нових європейських парламентаріїв.

Олександр Кириченко

Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник,
ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»

Перейти до початку