>

Подія квітня 2020 року: Світ в умовах кризи: ескізи осяжного майбутнього

Поширення коронавируса піддало світ новим випробуванням, посиливши існуючі проблеми і оголивши нові виклики. У ланцюжку світових подій основна увага зосереджена на діях урядів найбільш впливових держав щодо подолання пандемії, масштабних антикризових заходах, що вживаються на національному рівні, прогнозах економістів про глибину і тривалість економічного спаду й загостренні відносин між провідними державами, в першу чергу – між США і Китаєм. Водночас нинішня криза стала імпульсом до пожвавлення давньої дискусії про співвідношення між глобалізацією і суверенітетом, між доцільністю колективних підходів щодо розв’язання глобальних проблем та індивідуальною відповідальністю урядів перед громадянами своїх країн.

У самому узагальненому вигляді ці дві альтернативні тези виглядають наступним чином:

- Пандемія наголошує на необхідності розвитку системи багатосторонніх відносин (мультилатералізмі) та співпраці, які більш привабливі в порівнянні з односторонніми підходами, націоналізмом та ізоляціонізмом.

- Глобалізація продемонструвала свої межі, а в умовах пандемії виявила значний деструктивний потенціал. Своєю чергою, сподівання на ефективність колективних зусиль вкотре виявилися марними.

І справді, перша реакція урядів на нову кризу продемонструвала, що навіть у тих країнах, які вважаються статусними союзниками і об'єднані узами солідарності, уряди вступили в гостру конкуренцію за поставки критично важливих товарів – санітарних засобів, медичного обладнання, матеріалів тощо.

Друге важливе спостереження в умовах нинішньої пандемії підтверджує аксіому, що на колективних діях, як правило, наполягають слабкі і беззахисні, ті, хто не має сил, оперативного досвіду та ресурсів вирішувати проблеми самостійно. Тобто ті, чия економіка слабша, хто залежить від зовнішніх позик і технологій. І навпаки, ті, хто володіє необхідним потенціалом, прагнуть вирішувати свої проблеми власними силами. Уряди країн-лідерів спочатку намагаються оцінити зміст загрози, формулюють необхідні висновки, обирають стратегію реагування, і лише потім пропонують світу способи вирішення існуючих проблем у тій формі і тоді, коли вони зацікавлені в їх вирішенні.

Криза підкреслює важливість ролі держави в забезпеченні суспільної безпеки у найширшому сенсі. Це повністю підтверджує відому аксіому про те, що не «світовий ринок», МВФ або якісь містичні сили фінансової догматики, а національні уряди несуть відповідальність за надійність економічних і соціальних систем окремих країн, ступінь добробуту і захисту їх суспільств. Іншими словами, кожен народ має ту владу, якої він заслуговує.

В умовах кризи ступінь державної участі в усіх сферах життєдіяльності суспільств різко збільшилася. Ця тенденція висвітлила чимало проблем, включаючи роль держави в економічному регулюванні, розвитку систем охорони здоров'я та епідемічної безпеки, забезпечення функціонування демократичних інститутів (в тому числі проведення виборів), обмеження громадянських свобод і контроль державних органів за особистою поведінкою громадян.

Ці та багато інших питань становитимуть основу нового порядку денного в посткризових умовах, якщо, звичайно, країни світу зуміють впоратися з нинішньою пандемією і зможуть перейти в стан нової нормальності.

Підбиваючи попередні підсумки доречно зазначити, що поширення пандемії у виключно стислі терміни паралізувало звичний спосіб життя людей. Гальмування попиту знецінило стандарти «суспільства споживання» й загострило невійськові аспекти глобальної та національної безпеки.

В експертному середовищі поширена думка, що пандемія остаточно зруйнувала ілюзію стабільності глобального світу. Особливо приголомшливий ефект набуло стрімке швидке скорочення масштабів переміщення людей між окремими країнами. Поки що менш помітним, але не менш важливим є скорочення торгівлі товарами, а також цілком імовірне скорочення обсягів й ускладнення процедурних правил фінансових трансакцій. Намічається масштабний перегляд виробничих ланцюжків і систем постачання в бік їх локалізації і регіоналізації. Істотний поштовх отримав розвиток автоматизації, роботизації та прискорення технологічної реконструкції виробництва, що приведе до ще більшого скорочення зайнятості.

До основних тенденцій, які характеризують світову динаміку, можна віднести наступні:

1. Криза підтверджує, що головною цінністю нинішнього суспільства є безпека. Для її забезпечення суспільства готові погоджуватися на обмеження індивідуальних прав і жертвувати звичними благами цивілізації.

2. Посилився ефект згортання глобалізації, який намітився в попередній період (після фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр.). Поширення пандемії призвело до хаотичного блокування основних атрибутів глобалізації. Утім, які атрибути глобалізації та глобального регулювання виявлять свою життєздатність, поки судити передчасно.

3. Вирішення питань, що стосуються забезпечення життя суспільства в умовах кризи та карантину, є прямою і безпосередньою функцією держави. По суті, ніякі заходи по боротьбі з епідемією не можуть вирішуватися на міжнародному рівні. Виживання країни і народу – це пряма, природна і невід'ємна функція національних урядів і політичних систем.

4. Пандемія збіглася з масштабним економічним спадом, який у численних попередніх прогнозах описувався як завершальна фаза системного економічного циклу. Згідно з оцінками і припущеннями, завершенням нинішнього великого циклу економічної кон'юнктури є спад і рецесія (2008-2023 рр.) з переходом до висхідного тренду, який, згідно з припущеннями, мав розпочатися в 2023-2025 рр.

5. Спад виробництва, скорочення споживання і перегляд бюджетних видатків створюють передумови для реструктуризації світової економіки, стимулюють хвилю банкрутств і перетікання ресурсів в інноваційні сектори, які повинні стати локомотивом технологічного стрибка і нового економічного укладу ХХІ ст.

6. Поставлено під сумнів стабільність світової фінансової системи, яка з кінця ХХ ст. була основним джерелом зростання світового ВВП і здороження номінальної вартості активів.

7. Максимально обмежено пересування між країнами, поставлено під сумнів право громадян на свободу пересування. Надовго заблоковані галузі туризму, подорожей і цивільних перевезень як сегментів світової економіки.

8. Істотно постраждала сфера розваг, дозвілля, спорту і культури.

9. Міжнародне співробітництво в сфері охорони здоров'я продемонструвало критичну неефективність. Опинилися під сумнівом правила і процедури роботи Всесвітньої організації охорони здоров'я, яка не спромоглася реально проаналізувати та оцінити ситуацію, не запропонувала ефективні заходи з блокування поширення епідемії та лікування хворих.

10. Сектор охорони здоров'я набуває значення ключового компонента національної безпеки. Поширення епідемії повністю підтвердило необхідність посилення ролі і відповідальності держави за утримання і розвиток охорони здоров'я як єдиної системи контролю і запобігання поширенню хвороб, відтворення людського потенціалу і трудових ресурсів.

11. З точки зору психологічних наслідків нова ситуація полягає в неясності ступеня і масштабів епідемії, яка відрізняється великою швидкістю її поширення і глобальним географічним охопленням.

12. Відбувається серйозна ломка стереотипів у сфері міжнародних відносин:

- Багато державних та офіційних візитів, які виконували в основному символічні і презентаційні функції, виявилися не настільки необхідними і важливими, як це вважалося ще в недавньому минулому. Стрімке поширення отримав формат онлайн-конференцій, які проводилися і раніше, але застосовувалися в обмежених масштабах.

- Криза активізувала міждержавні протиріччя, символом яких стали взаємні закиди й звинувачення між США та КНР. Поряд з торговими війнами, протиріччя між США і Китаєм підтверджують прогнози про кризу ліберального міжнародного порядку, на зміну якому може прийти поділ світу на дискретні зони, що знаходяться під контролем найбільш потужних великих держав.

- Посилюється глобальний розрив у рівнях розвитку і багатства. Особливої гостроти набуває питання про роль і місце сотень мільйонів людей, практично не зайнятих у системі суспільного виробництва. Їх становище в різних країнах дуже відмінне й фактично залежить від громадянства та доступу до відповідних соціальних фондів. У разі скорочення зайнятості в сфері економіки частка таких людей буде стрімко збільшуватися.

Загострення протиріч сучасного світу ставить ряд проблемних питань, що стосуються причин і наслідків нинішньої пандемії:

- Залишається не зрозумілим, якою мірою поява нових вірусів і хвороб пов'язана зі зміною клімату та іншими аспектами зміни середовища життя людини.

- Немає виразної відповіді на питання про причини нетипової стійкості нового вірусу, легкості і швидкості його поширення. І чи це означає, що епідемія не буде зупинена в результаті одного сезону карантину, але періодично повторюватиметься доти, доки не перехворіє більшість населення в кожній з уражених епідемією країн. І якщо поява нового вірусу носить природний характер, чи означає це загрозу появи нових, ще більш небезпечних вірусів і хвороб у майбутньому.

Нинішня криза стала критичним випробуванням для всіх держав-учасниць міжнародної системи. З огляду на це, можливо, найголовніша цивілізаційна проблема зводиться до природи спільних інтересів, що визначають рамки і межі співіснування та співпраці державно організованих суспільств.


С.В. Толстов,
зав. відділу трансатлантичних досліджень
ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»

Перейти до початку