Подія жовтня 2020: Політична криза в Киргизії триває

Після парламентських виборів 4 жовтня Киргизія підтвердила свою репутацію країни революцій. Країну охопили масові вуличні протести, наслідком яких стала політична криза. Офіційні підсумки голосування було скасовано невдовзі після їх оголошення. Система державного управління втратила легітимність, розпочався процес нерегулярного транзиту влади, у ході якого відбулася відставка уряду, а згодом і президента С.Жеенбекова. Було обрано нового голову Жогорку Кенеш, парламенту країни (К.Ісаєв), призначено нового прем‘єр-міністра (С.Жапаров). С.Жапаров став і виконувачем обов‘язків президента. Формування нових органів влади мало розпочатися з дострокових (фактично повторних) парламентських виборів. Їх попередньо призначили на 20 грудня, але згодом відклали на весну 2021 р.

Державно-політична система Киргизії відзначається хронічною нестабільністю. Однією з причин такого стану є невідповідність зовнішнього вигляду цієї системи, повністю закамуфльованого під західні демократичні моделі, та її реальної сутності, яка залишається архаїчною, заснованою на кланово-родових відносинах та суперництві північних і південних родів. У Киргизії, яка вважається візитною карткою пострадянської модернізації у Центральній Азії за західними зразками, існує багатопартійність, проте політичні партії будуються не на основі ідеологій і програм, а під впливові постаті, які уособлюють інтереси родів, кланів, двох основних регіонів.

За роки незалежності відносну стабільність у країні вдавалося підтримувати тоді, коли встановлювався певний баланс між інтересами провідних гравців внутрішньополітичної та економічної сцени. Тільки-но баланс порушувався або комусь із цих гравців починало здаватися, що є ризик його порушення, слідував революційно-силовий вибух, і до влади приходили нові групи і люди. Ситуація, яка провокувала порушення балансу, склалася в країні у ході парламентської передвиборчої кампанії та втілилася в життя за підсумками голосування. З 16-ти партій, які конкурували за місця в парламенті, прохідний бар‘єр, за даними ЦВК, подолали лише чотири. Дві з них – «Биримдик», «Мекеним Киргизстан» – були на сто відсотків пов‘язані з правлячим режимом і особисто президентом С.Жеенбековим, ще одна – «Киргизстан» – афільована з ними й з південним кланом. Опозиційні партії, за якими стояв північний клан, до парламенту не пройшли. Загроза надмірної концентрації державної влади в одних руках і викликала спротив і бунт.

Історія масових акцій протесту в Киргизії знає випадки, коли справа доходила до кровопролиття й численних людських жертв. Цього разу вдалося уникнути такого розвитку подій. Особовий склад поліції й армія відповідає кланово-родовій структурі суспільства, кланові зв‘язки, родоплемінна мораль діють сильніше за присягу, тож силові структури залишилися нейтральними. До того ж, президент і його оточення, об‘єктивно оцінивши ситуацію та свої можливості, за владу не чіплялися й віддали її без особливого спротиву. Дія зовнішнього фактора, який, як свідчить досвід ряду інших пострадянських країн, міг би підлити масла у вогонь, була обмеженою й стриманою.

Пошук нового балансу сил й інтересів, як і транзит влади, у Киргизії триває, але є підстави констатувати, що його гостра фаза, на щастя, вже закінчилася. Основні владні важелі залишилися в руках південного клану, проте можна припустити, що нові його лідери намагатимуться не повторити помилку, якої припустився С.Жеенбеков, спробувавши все прибрати до рук.

Особливість усіх киргизьких революцій та переворотів полягає в тому, що вони жодним чином не впливають на зовнішньополітичні пріоритети та інтеграційні устремління країни, які лишаються незмінними з 1991 р. Не слід очікувати різких рухів у цьому відношенні й нині. Основним партнером Бішкека у сфері політики та безпеки продовжує бути Росія, у сфері економіки та фінансів дедалі більшу роль у Киргизії грає Китай. Європа та США тут також присутні, але ця присутність є обмеженою й дозованою. 


П.М.Рудяков, доктор філологічних наук, професор,
в.о. головного наукового співробітника відділу історії
нових незалежних держав ІВІ НАНУ

Перейти до початку