Подія серпня 2020: Американо-ізраїльсько- еміратська угода та її геополітичні наслідки для Близькосхідного регіону

13 серпня вранці президент США Д.Трамп заявив про «історичну мирну угоду між Ізраїлем та Об’єднаними Арабськими Еміратами, спрямовану на «повну нормалізацію відносин» між ними. Важливою частиною цієї угоди є те, що Ізраїль взяв зобов’язання «заморозити» анексію палестинських земель в окупованому Західному Березі. Ця угода отримала назву «Авраамова угода», що пов’язана з тим, що Близький Схід – колиска трьох світових релігій, які мають спільне коріння – іудаїзм, християнство та іслам. 29 серпня своїм декретом президент Об’єднаних Арабських Еміратів Халіфа бін Заєд аль Нагаян скасував бойкот Ізраїлю та дозволив укладати з ним економічні та фінансові угоди. Таким чином, Емірати стали першою арабською країною регіону Перської затоки, що повністю відновлює дипломатичні відносини з Ізраїлем і третьою після Єгипту та Йорданії, які зробили подібний крок  у 1979 та 1994 рр. відповідно. Передбачається, що у середині вересня у Вашингтоні відбудеться урочиста офіційна церемонія підписання цієї угоди у присутності президента США.

Дана угода, окрім того, що стала великим зовнішньополітичним успіхом діючого американського президента, має, щонайменше, наступні головні геополітичні наслідки для всього Близькосхідного регіону.

1. Тристороння американо-ізраїльсько-еміратська угода кардинально змінює весь «арабський порядок», існуючі, принаймні, формально певні зобов’язання і угоди. Рішення Об’єднаних Арабських Еміратів встановити повноцінні дипломатичні відносини з Ізраїлем, відкрити там своє посольство, означає, що зламано арабський консенсус за арабською мирною ініціативою 2002 р., в основі якої знаходилась формула «Мир в обмін на землю». Це означає, що арабські держави були готові визнати Ізраїль і нормалізувати з ним відносини лише за умови визволення окупованих палестинських земель, створенні повноцінної Палестинської держави і встановленні добросусідських відносин між нею та Ізраїлем. Тож, одна з провідних арабських держав погодилась повністю нормалізувати відносини з Ізраїлем за відсутності не лише створення Палестинської держави, а й за умов неприкритих планів повної анексії значної частини Західного Берега, що, фактично унеможливлює перспективу дводержавного вирішення палестино-ізраїльського конфлікту. Потрібно взяти до уваги, що прем’єр-міністр Ізраїлю Б.Нетаньягу заявив вже після повідомлення про угоду, що плани анексії окупованих палестинських земель «залишаються на столі».

2. Стало очевидним, що проблема Палестини перестала бути однією з пріоритетних для арабського порядку денного. Заради знаходження в образі Ізраїлю могутнього союзника у протидії Ірану, а, й, протягом останнього часу й Туреччини, провідні арабські країни, передусім аравійські монархії за виключенням Катару, переступили через палестинське питання. Одразу ж після рішення Еміратів про визнання Ізраїлю, з’явились повідомлення про те, що такий крок зроблять Бахрейн і, можливо, Оман. Попри те, що близькосхідне турне держсекретаря США М.Помпео не закінчилось негайним визнанням Ізраїлю деякими іншими арабськими країнами, це не повинно вводити в оману – процес започатковано.

3. Відбувся прямий розкол аравійських монархій на два блоки, що протистоять один одному, зокрема Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Бахрейн, Оман при підтримці Єгипту та Судану взяли курс на нормалізацію відносин з Ізраїлем. Головним мотором цього блоку виступають Об’єднані Арабські Емірати, які вбачають в Ізраїлі не лише свого союзника у протиборстві з Іраном, а й проти Туреччини, в якій вони вбачають свого головного суперника за вплив на Близькому Сході. Емірати вбачають у Туреччині могутнього регіонального актора, який швидко набирає силу і намагається, на їхню думку, використати сунітський ісламізм за аналогією з тим, як Іран використовує шиїтський ісламізм. Емірати розглядають панарабську асоціацію «Брати-мусульмани своїм головним ворогом і вважають, що правляча в Туреччині партія справедливості і розвитку є турецькою філією «братів-мусульман». Звідси така ворожість і несприйняття турецького президента Р.Т.Ердогана.

4. Головними беніфіціарами угоди стали президент США Д.Трамп, Об’єднані Арабські Емірати та прем’єр-міністр Ізраїлю Б.Нетаньягу. Американський президент довів, що його дітище – «Угода століття» - план розв’язання палестино-ізраїльського конфлікту виявився життєздатним і реальним і він досягнув перших вагомих результатів. Цей успіх Д.Трамп планує активно використати у своїй передвиборній боротьбі восени 2020 р. Об’єднані Арабські Емірати стали лідируючою країною арабського світу, що сьогодні очолила процес арабсько-ізраїльського зближення і нормалізації відносин. Емірати сподіваються на глибоку співпрацю з Ізраїлем у таких чутливих сферах як військово-технічна співпраця, високі технології, медицина, аграрний сектор. Вже сьогодні активно проробляються перші угоди у різних сферах економічного і технологічного співробітництва на суму у 500 млн. дол. США. І це лише початок.

Нормалізація відносин з Ізраїлем дозволить Еміратам закупити у США такі над новітні види озброєння, як літак F-35, який не має жодна арабська країна. Прем’єр-міністр Ізраїлю Б.Нетаньягу продемонстрував, що попри свою жорстку позицію по відношенню до палестинського питання, здатен реалізовувати курс на нормалізацію відносин з арабським світом.

5. Найбільш уразливим стало становище палестинців. Ще раз було доведено, що нинішнє керівництво Палестинської автономії не спроможне адекватно оцінювати реальну ситуацію та тенденції розвитку, а відтак не має чіткої стратегії реалізації тих завдань, що стоять на сучасному етапі перед палестинським народом.


В’ячеслав Швед -
кандидат історичних наук, доцент, завідувач відділу ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»
Сергій Гуцало -
кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»

Перейти до початку