>

Знакові події грудня-2017. Близькосхідна політична ситуація як нова фаза геостратегічного протистояння

Заява президента США Дональда Трампа про визнання Єрусалиму столицею Ізраїлю і переведенню туди американського посольства створила й продовжує створювати серйозну геополітичну проблему, наслідок якої відіб’ється не тільки на ситуації на всьому Близькому Сході, а й на всій світовій політиці. Негайна реакція президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана, була рішуче підтримана іншими лідерами країн регіону. Ердоган заявив, зокрема, про намір ініціювати розташування посольства Палестини в одному з північних кварталів Єрусалиму й виступив ініціатором проведення надзвичайного саміту лідерів країн Організації ісламського співробітництва (ОІС), що об’єднує 57 країн з населенням близько 1,5 млрд осіб. Учасники саміту ОІС одностайно визнали Східний Єрусалим столицею Палестини.

Негативні перспективи наслідків заяви американського президента в усій повноті усвідомлюються й в країнах Євросоюзу. Серйозну занепокоєність несподіваним кроком Д. Трампа висловили глава дипломатії ЄС Федерика Могеріні та лідери низки провідних країн Європи – Німеччини, Великої Британії і Франції, ствердивши непохитність своїх позицій з дотримання міжнародного консенсусу щодо Єрусалиму, закріпленого резолюцією Радбезу ООН № 478 від 20.08.1980 р. Вони також запевнили, що не переноситимуть своїх посольств до Єрусалиму.

8 грудня на засіданні Радбезу ООН 14 його членів, серед яких і такі традиційні союзники США як Велика Британія, Франція, Швеція, Італія, Японія, розкритикували це рішення й наполягали на тому, що статус Єрусалима залишатиметься незмінним до закінчення арабо-ізраїльських переговорів. 21 грудня Генасамблея ООН ухвалила резолюцію про невизнання рішення США щодо статусу Єрусалиму. На підтримку документа висловилися 128 країн, проти ж проголосували дев'ять, включно із США та Ізраїлем. Україна та Грузія не брали участі в голосуванні, наголосивши на необхідності виконання попередніх відповідних рішень Ради Безпеки ООН щодо статусу Єрусалима та повного дотримання норм міжнародного права.

Попри таке широке світове не сприйняття дій американського президента, що загрожують міжнародній безпеці, і далі підриваючи засади чинного міжнародного законодавства, уже розхитані російською агресією в Україні, ситуація себе не вичерпала. Подібна акція з боку американського президента сприятиме подальшій консолідації країн близькосхідного регіону не на конструктивній основі, а за принципом «дружити проти». Країни, що довгі десятиліття конфліктували між собою – шиїтський Іран і сунітська Саудівська Аравія, Іран і Ірак, Іран і Туреччина та навіть далека Індонезія з усією очевидністю, хоча і змушено, виступили єдиним фронтом проти ініціативи США і їх головного партнера по регіону – Ізраїлю. Небезпека в тому, що така широка коаліція близькосхідних країн, Ірану і Туреччини може бути використана Росією, що має статус спостерігача в ОІС і вкрай зацікавлена в подібному партнерстві та його нинішній спрямованості.

У контексті мінливих політичних реалій слід звернути увагу на недавній бліц-візит президента Володимира Путіна в близькосхідні країни, що викликав настороженість у колах політичних експертів Заходу. Ними особливо відзначався той факт, що в Каїрі було підписано угоду про будівництво першої атомної станції в Єгипті. Також зверталася пильна увага на закупівлю Туреччиною – членом НАТО російських комплексів С-400. Не меншу увагу було приділено й тій обставині, що саме позиція глави Кремля була підтримана в рамках договору «ОПЕК плюс», який фактично регулює світові ціни на нафту і, відповідно, на її видобуток. Що для експортної політики Росії, провідні позиції в якій займає експорт вуглеводневої сировини, представляється життєво важливим. Своїми оцінками дій В. Путіна західні політичні експерти підкреслюють той факт, що ні позиція США, ні позиція будь-якої іншої країни не є непереборною перешкодою для ініціатив Кремля. З боку Китаю це стратегічне протистояння Кремля і Заходу поки що отримує мовчазну підтримку.

Не виключено, що першими кроками у формуванні ідеологічних підстав зближення політичних позицій країн антиамериканської коаліції стане перегляд версій: масштабного терористичного акту 11 вересня 2011 р.; у беззбройного Іраку, очолюваного тодішнім одіозним Саддамом Хусейном; виникнення терористичних квазі-ісламських організацій типу Аль-Каїдаи, Братів-мусульман та ІДІЛу, що принесли в регіон масштабні руйнування, сотні тисяч людських жертв і мільйони біженців. У цей же ряд буде розміщено «арабську весну» – державні перевороти в Єгипті і в Лівіі. Не важко зрозуміти, що в контексті такої ревізії основні звинувачення у створенні тотального хаосу в економіці і соціальному житті країн, які особливо постраждали в внаслідок всіх цих подій, адресовуватимуться зовнішній політиці Сполучених Штатів – мотиви, що є такими популярними в російському середовищі.

Що ж стосується України, то інтереси нашої країни у виниклій геополітичній ситуації можуть істотно постраждати. У першу чергу, це стосується позиції Туреччини у питанні належності Кримського півострова. Колишні запевнення Анкари, що досі беззастережно підтримувала інтереси України, можуть діаметрально змінитися в протилежний бік. Політики при владі завжди виходять з інтересів власних країн, до того ж інтересів кон’юнктурних, які диктуються ситуацією. Виходячи з них, влада Туреччини може провести переговори з Кремлем в частині надання певних соціально-економічних преференцій кримськотатарському населенню півострова. Зокрема, з проблем послаблення політичного переслідування кримськотатарських активістів; можливостей посилення турецької пропагандистської діяльності серед кримськотатарського населення, в тому числі на користь переваг життя в складі Росії; проведення показових покарань окремих чиновників в адміністрації і силових структурах Криму за надмірно репресивні санкції проти населення, а разом з тим – і збільшення обсягів турецьких поставок на півострів товарів першої необхідності та отримання від адміністрації окупованого Криму істотних акцизних пільг аж до тимчасової відміни всіх митних обкладань для свого експорту. Ще одним заходом може стати суттєва матеріальна підтримка Росії в евакуації бажаючих з числа кримських татар переселитися на постійне місце проживання до Туреччини, що здатне звести кількість корінного населення до мінімуму, який представлятиме в подальшу зовсім незначну меншість у політичному і соціальному ландшафті Криму.

Іншими словами, можна припускати, що у світлі геополітичної кон’юнктури і ситуативних інтересів, вся риторика і обіцянки про підтримку України в кримському питанні, можуть бути істотно відкореговані аж до протилежних. Потенційна можливість розвитку сценарію світової геостратегії в зазначеному напрямку не виключена. У ситуації, що склалася і за якої можливі негативні для України зміни геостратегічної ситуації в регіоні Близького Сходу, дипломатичному корпусу країни необхідно оперативно шукати адекватні заходи і робити ініціативні дії, які, якщо й не змінюють ситуацію в сприятливому для України напрямі, то, принаймні, знижують небезпеку і ризики таких змін. Пошук цих рішень лежить у площині попереджувальних дій.

 

Рустем Жангожа
доктор політичних наук, доктор історичних наук, головний науковий співробітник

Тетяна Метельова
кандидат філософських наук, доцент, заступник директора з наукової роботи
ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»

Перейти до початку