Міжнародна наукова конференція високого рівня «Друга світова війна: відносини на державному та індивідуальному рівні»

З 5 по 7 жовтня 2017 р. у залі засідань Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України» відбулась Міжнародна наукова конференція високого рівня «Друга світова війна: відносини на  державному та індивідуальному рівні».

Наукова конференція присвячена 25 річниці Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України». Концепція конференції була розроблена керівництвом ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України» та Інститутом досліджень наслідків воєн імені Людвіга Больцмана, Грац-Відень-Раабс. Організаторами конференції виступили д. проф. Андрій Кудряченко, д. проф. Штефан Карнер, к.і.н., доц. Барбара Штельц-Маркс, к.і.н., доц. Вікторія Солошенко.

Співорганізаторами конференції були Міжнародна Тренінг мережа «Діти, народжені у війні» Європейського Союзу та Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс.

До теми: 22 червня 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз.

Від самого початку Гітлер мав за мету винищувальну війну, яка до того не мала собі подібних, він склав кошторис убивств, який нараховував мільйони жертв на захоплених територіях. У контексті німецької загарбницької політики 17 країн суттєво вирізнялося окупаційне панування в Радянському Союзі: мешканці окупованих територій заплатили найвищу криваву ціну – це і брутальні масові знищувальні репресії, і політика голодомору. Більш ніж половина з майже 5,7 мільйонів радянських військовополонених втратили своє життя в німецькій неволі. Мільйони людей були змушені виконувати роботу в неволі на місці або ж були відіслані як «остарбайтери» на примусові роботи до Німецького Рейху. Єврейське населення, роми і цивільні активісти партійного та державного апарату були цілеспрямовано знищені. Війна Гітлера на Сході була найкривавішою війною у всесвітній історії. Це було зіткнення двох людиноненависницьких, тоталітарних систем з несамовитою кількістю жертв серед цивільного населення і збройних сил по обидва боки протистояння. На цьому тлі постає питання – як саме формувалися відносини на державному і індивідуальному рівні під час цих трагічних подій. Центральна вісь конференції простягається від міжнародних відносин через особисті контакти солдатів Вермахту та радянських жінок і до спогадів про Другу світову війну. Уперше під особливим фокусом розглядаються діти Вермахту в Радянському Союзі.

Міжнародна наукова конференція високого рівня за участі науковців, професорів, докторів наук, учених-істориків, музеєзнавців та культурологів була покликана докладніше дослідити особливі, малодосліджені сторінки історії Другої світової війни щодо відносин на державному та індивідуальному рівні.

Відкрив конференцію Академік НАН України, академік-секретар Відділення історії, філософії та права, Директор Інституту історії України НАН України Валерій Смолій, який зазначив, що Друга світова війна у її подієвому вимірі дуже добре вивчена, як в Україні, так і закордоном. Однак малодослідженим залишається індивідуальний рівень відносин – побутова історія, історія повсякдення, відносини між окремими людьми та різними групами, відкритим залишається питання – як саме формувалися відносини на індивідуальному рівні під час Другої світової війни.

У конференції взяли участь співробітники Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України» та гості установи: вчені з Інституту історії України НАН України, історичного факультету та Центру усної історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

З вітальним словом до учасників конференції звернулися директор Державної установи доктор історичних наук, професор Андрій Кудряченко, керівник Інституту досліджень наслідків воєн імені Людвіга Больцмана, Грац-Відень-Раабс, професор Штефан Карнер. У своїх виступах керівники наукових установ акцентували увагу присутніх на тому, що ідея проведення такого заходу виникла біля двох років тому, і завдяки зусиллям обох сторін вдалося знайти спільні точки перетину, цікаві і малодосліджені проблеми, що потребують детального вивчення, які й були заявлені у програмі.

Андрій Кудряченко і Штефан Карнер побажали учасникам конференції успішно виступити із доповідями, обмінятися думками та налагодити наукові контакти, що є однією з важливих складових подальшої успішної наукової роботи міжнародного рівня.

У своєму зверненні до учасників конференції заступник керівника Інституту досліджень наслідків воєн імені Людвіга Больцмана, Грац-Відень-Раабс, доцент Барбара Штельц–Маркс акцентувала увагу на важливій і недостатньо дослідженій проблемі дітей, народжених від окупантів.

Привітала учасників наукового заходу Герміне Поппеллер, Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Австрія в Україні, яка висловила радість і сподівання на плідну співпрацю австрійських і українських істориків та на подальші зустрічі.

З вітальним словом виступили Заступник директора Центру історичних досліджень Польської Академії наук професор, доктор Ігор Каколевський і заступник декана історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка кандидат історичних наук Тарас Пшеничний, заступник генерального директора з наукової роботи Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс, Київ, Любов Легасова. Усі вони подякували організаторам Міжнародної конференції за обрання малодослідженої в Україні і цікавої теми та побажали плідної роботи і успіхів усім учасникам. Також варто відзначити, що різними були не тільки хронологічні, а й територіальні виміри виступів: це і Австрія, Великобританія, Німеччина, Польща, Угорщина, Україна, Литва, Латвія.

Олександр Шморгун, Київ, розкрив тему «Друга світова війна й історична доля України». Подолання міфологічних стереотипів радянської, переважно пропагандистської, псевдоісторії у вітчизняній історіографії уможливило панування в цілому об’єктивних оцінок не лише причин, перебігу подій, а й наслідків Другої світової війни, зокрема і для України. Доповідач також розкрив явище принципової нетотожності модерного німецького націоналізму та нацизму з феноменом стійкості і мужності німецьких збройних сил у війні на два фронти.

Вольфганг Мюллер, Відень, у доповіді «Сталін і Друга світова війна: міжнародна «передісторія» висвітлив проблему підготовки і перебігу Другої світової війни та роль Сталіна в ній. Звернувши увагу на ідеологічні концепти, які, за його баченням, сповідували кожна зі сторін, професор Вольфганг Мюллер наголосив, що сталінський підхід вписувався в ідеологічні настанови тогочасного Кремля.

Тетяна Пастушенко, Київ, доповідала на тему «Німецькі військові у спогадах цивільного населення». Вона показала ті образи німецьких солдатів, які присутні у спогадах очевидців. У підготовці виступу Тетяна Пастушенко опрацювала Стенограми бесід, записані співробітниками Комісії з історії Вітчизняної війни при Академії Наук УРСР 1944–1947 рр., відеосвідчення Інституту Фонду Шоа та представила інтерв’ю колишніх жертв нацизму, записані особисто протягом 2003 – 2017 рр. та інтерв’ю навчальної лабораторії «Центр усної історії» Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Для опису контексту подій, окрім іншого, було проаналізовано і позначено хронологію подій: «до», «після» і «при німцях». Окреслено перші контакти з німецькими військовими – цей сюжет можна розглядати і як важливу подію, що дійсно закарбувалася в пам’яті очевидця, і як протиставлення власного досвіду офіційному радянському дискурсу про нацистську окупацію, де завойовники найчастіше зображалися «кровожерливими звірами».

Микола Боровик, Мюнхен, проаналізував жіночий досвід окупації в щоденниках Ірини Хорошунової «Киевские записки». Доповідач порівнював різні варіанти «Київських записок» Хорошунової і зробив заключення щодо конструювання образів та соціальних ролей жінок, виходячи з цього тексту. Реальний досвід Хорошунової під час життя в окупації очевидно не вписувався в героїчний і патріотичний радянський наратив, і вона намагалася у своєму тексті ніби розширити рамки такого наративу, показати реальність, виходячи не тільки з двополюсної схеми герой-зрадник.

Юлія фон Зааль, Мюнхен, розкрила тему «Військове дитинство в Радянському Союзі». Доповідач зазначала, що XX століття – так зване століття дітей, мало особливе значення для мільйонів дітей та підлітків, які  не відчували потрібних з погляду педагогіки захисту, турботи та заохочення,  але відчули насильства, поневіряння та експлуатацію. Юлія фон Зааль висвітлила долі дітей з окупованих територій СРСР, неймовірні страждання та мало типові випадки виживання дітей у концентраційних таборах. Наводилися приклади цих жахів у «Червоному березі», де в роки Другої світової війни перебувало близько 2000 дітей, а їх кров використовували для поранених солдатів вермахту. Нині тут споруджено меморіальний комплекс (2007 р.), присвячений світлій пам’яті загиблих та постраждалих дітей.

Забіне Лі, Бірмінгем, розкрила тему: «Діти війни у XX столітті». До них доповідач віднесла дітей, народжених від іноземних солдатів місцевими жінками. Професор Забіне Лі звернула увагу присутніх на долі цих дітей, які в основному змалечку зазнали дискримінації: їх називали «Руссенбанкерт» (Німеччина, Австрія). Десятиліттями діти війни не були враховані під час досліджень. Забіне Лі простежила результати Другої світової війни саме в вимірах того, як вона відбилася на дитячих долях.

Штефан Карнер, Грац, у доповіді «Франц Штіг і його «російська» родина» розповів зворушливу історію про те, як війна розлучає родини, розкидає їх по всьому світу – чи то Росія, Німеччина, Австрія або навіть на інші континенти. Розкрито картину того, як батько сумував за дітьми, а діти шукали батька. Професор Штефан Карнер супроводжував свою доповідь відеоматеріалами, що дозволило познайомитися візуально з героями цієї дуже зворушливої і цікавої історії та в такий спосіб погортати сторінки мікроісторії, дослідити її індивідуальний рівень.

Барбара Штельц-Маркс, Грац, доповідала на тему: «Німчата»: забуті секундарні жертви Другої світової війни». Після Другої світової війни, років окупації в Австрії і Німеччині з’явилися на світ сотні тисяч дітей у результаті любовних відносин, коротких романів, «проституції виживання» та навіть після зґвалтування. Вони вважалися «дітьми ворога», хоча їх батьки офіційно більше не були ворогами. Часто вони піддавалися разом з їх матерями дискримінації та стигматизації. Уперше розкрито уявлення про ситуацію в цій конкретній групі дітей війни, про їх соціалізацію і умови життя, а також про довічні пошуки батька. В автобіографічних текстах діти війни самі беруть слово і, таким чином, ця до сьогоднішнього дня доволі табуйована тема стає відкритою для публіки і дозволяє заповнити прогалину в історичних дослідженнях новітньої історії.

Оскар Грузіньш, Рига, у доповіді «Відносини та обмеження: солдати та місцеві жителі в окупованій нацистами Латвії»  прискіпливо проаналізував приклади міжлюдських відносин, вимушених пристосувань місцевих жителів до вимог окупаційної влади Третього Рейху.

Християн Піпал, Клайпеда, у доповіді «Діти вермахту в Литві» розкрив особливості міжлюдських взаємин, навів приклади стосунків окупантів з місцевими жінками, розкрив чимало цікавих сторінок із прикладів непростих людських доль дітей, батьки яких були з військових частин окупаційного вермахту.

Ігор Каколевський, Берлін, у доповіді «Злочини, які не були опрацьовані. Роздуми історика про юридичну дилему у покаранні злочинців Другої світової війни на початку XXI століття» підкреслив, що політичні зміни після 1989/90 рр. призвели до своєрідного прориву і внесли нову якість в переслідуванні злочинів Другої світової війни в Польщі, Німеччині та інших країнах. Правове обґрунтування необхідності уникнути реакції з приводу звинувачень у геноциді викликає у багатьох людей застереження, в тому числі серед істориків, зокрема, постає питання: як у цьому випадку оцінювати різні масові злочини на окупованих територіях під час Другої світової війни? Це питання стає ще актуальнішим, коли врегулювання військових злочинів, питань міжнародної політики, політики історії і культура пам'яті перекривається приватною і сімейною пам'яттю та емоціями мешканців тих країн, які бачать себе тільки  жертвами Другої світової війни. Ігор Каколевський підкреслив, що суперечності і парадокси, які повинні бути піддані чесному відображенню, показують, що процес боротьби зі злочинами Другої світової війни на моральному рівні, з погляду історіографії, індивідуальної і колективної пам'яті далекий від свого завершення.

Олександр Маєвський, Київ, доповідаючи на тему «Радянський рух опору у плакатах воюючих сторін», детально проаналізував політичний плакат і карикатуру як засоби ідеологічної боротьби в Україні 1939 – 1945 рр.  Ця тема є недостатньо дослідженою в Україні. Доповідач розкрив роль пропаганди під час Другої світової війни, акцентував увагу на маніпуляціях суспільною свідомістю, виокремив різні способи поведінки людей під час Другої світової війни, яскраво унаочнивши доповідь невідомими для більшості істориків плакатами.

Андрій Кудряченко, Київ, у доповіді «Голокост в історичній пам’яті українців наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.» підкреслив, що окремі аспекти геноциду євреїв в Україні неодноразово ставали предметом наукових досліджень і дискусій, однак ця тема, на відміну від Західної Європи, недостатньо досліджена в Україні. Це велика прогалина у вітчизняній історичній науці, яку українські історики намагаються заповнити своїми дослідженнями. Андрій Кудряченко зазначив, що у Радянському Союзі не наголошували на особливій долі єврейського населення в період нацистської окупації, ця тема була табуйована. Жертви голокосту рахувалися разом з усіма постраждалими від німецько-фашистського окупаційного режиму. У незалежній Україні робляться лише перші кроки щодо виправлення успадкованих підходів та становища.

Любов Легасова, Київ, у доповіді «Непрочитані листи 1941-го»: джерельно-комунікативний потенціал» звернула увагу присутніх на той факт, що в лютому 2010 р. Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України, в рамках реституційних процесів, передала до Меморіального комплексу колекцію листів перших тижнів війни, вивезених гітлерівцями з Кам'янця-Подільського. Ця кореспонденція до 2009 р. зберігалась у фондах музеїв м. Відень. Зазначені епістолярні джерела 1941 р. мають власну особливість – всі вони без помітки «Переглянуто. Військова цензура», що ще раз підкреслює їхню унікальність. Листи датовані першими днями німецько-радянської війни. Мовою тих людей, які опинилися на краю воєнної прірви, йде розповідь про перші воєнні дні з кінця червня до 9 липня 1941 р. – день, коли збройні сили противника ввійшли в м. Кам’янець-Подільський. Епістолярна колекція налічує 1215 листів, 32 документи різного плану, 43 фотографії. Приватне листування стало об’єктом пограбувань нацистських окупантів. Ця колекція розкриває картину реальних настроїв радянських людей на початку війни, які 70 років «пролежали» у чужих фондах. Для істориків – це безцінний скарб, який відкрив потужні можливості вийти на широкий аналітичний простір мікроісторії подій перших місяців війни через емоції, світосприйняття, відчуття, настрої конкретних учасників подій.

У процесі дослідницько-пошукової роботи колектив Меморіалу у 2012 р. підготував наукове видання «Непрочитані листи 1941-го…: дослідження, документи, свідчення», створено кілька виставкових проектів: «Непрочитані листи 41-го» (2010 р.), «Голоси з минулого» (2011 р.) та міжнародний «Червневі листи 1941-го», проведений спільно з музеєм «Берлін-Карлсхорст» (2016 р., м. Берлін, ФРН). Робота над колекцією  триває.

Наталія Дробкова, Київ, доповідала на тему: «Повсякденне життя мешканців України в роки німецької окупації в усних автобіографічних спогадах «дітей війни». Особисті документи, мемуари, щоденники, а також джерела усної історії складають найважливіше джерело інформації. Цей новий фактичний матеріал дозволяє побачити деталі з погляду так званої «німої більшості», яких не можна відшукати в інших документах і простежити, яким чином формується, трансформується та репрезентується пам'ять про ті чи інші історичні події. Основною метою проекту «Центру усної історії» було з’ясувати, як запам’ятали війну й окупацію пересічні мешканці України. За період реалізації проекту співробітниками Центру і студентами-істориками було записано більше 360 інтерв’ю з різних регіонів України. Зазвичай опитані респонденти у своїх розповідях акцентують увагу на таких сюжетах, як прихід німецьких військ, часто згадують про зовнішній вигляд німецьких солдат, порівнюючи їх з радянськими солдатами, про встановлення нової влади і пригадують деталі того, як їм доводилося виживати за окупації.

Ліза Габеркерн, Катовіце, доповідала на тему «Верхня Сілезія у польських та німецьких розповідях часів Другої світової війни та повоєнного часу: надто комплексні, надто політизовані, надто неоднозначні»? Національні майстрнаративи, за визначенням доповідачки, дуже спрощені, це описи, що несуть ідеологічні повідомлення. Використовуючи приклад анімаційного фільму «Niezwyciężeni» німецькою мовою, «Непереможені», який представив у вересні 2017 р., ІПН може довести для Польщі, а також для сьогоднішньої Німеччини, що майстер-наративи, які ми знаходимо, наприклад, в шкільних підручниках, не пояснюють Верхньосілезький досвід Другої світової війни і післявоєнного часу. Там мало або ж зовсім не запропоновано жодних точок прив’язки з Верхньою Сілезією, які б дали можливість донести свою сюжетну лінію, свою історію в унісон з «великою» історією. Пошуки відповіді на питання, чи то Верхньосілезська історія Другої світової війни і післявоєнного періоду занадто складна, занадто політизована або неоднозначна, яким була присвячена доповідь, дають проміжну відповідь. І остання не задовільняє дослідника, оскільки індивідуальні переживання Верхньосілезького населення, наприклад, у середині родини, донині мало досліджені.

Микола Держалюк, Київ, у доповіді «Окупаційна влада в Україні в документах та спогадах угорських армійців» за допомогою архівних документів та спогадів угорських військовиків та аналітичних матеріалів, які готували окупанти, детально розкрив особливості ставлення угорських військових підрозділів до окупованих українських поселень та до пересічних громадян. Доповідач звернув увагу і на те, що армійці з Угорщини ретельно аналізували розвиток довоєнної України, періоду війни та ставлення окупованого населення до влади.

Василь Ткаченко, Київ, у доповіді «Наслідки Другої світової війни і долі держав Центрально-Східної Європи» зосередив увагу присутніх на доволі неоднозначних наслідках світового воєнного протистояння у долях держав Центрально-Східної Європи. Професор Ткаченко навів низку яскравих прикладів про те, як саме ставилися до дітей, народжених від окупантів, в його рідному селі та навколишніх селах. Доповідач підкреслив, що ставлення до таких дітей не сильно відрізнялося від ставлення до інших підлітків. Водночас Василь Ткаченко наголосив на необхідності внесення ясності до понятійного апарату, до визначень того, кого і в яких країнах називають «дітьми війни». І це стосується Австрії, німецькомовного простору і того, хто вважається «дітьми війни» в Україні. Доповідач висловив свої слушні пропозиції та визначення.

Малгоржата Квінкенштейн, Берлін, виступила з доповіддю «Лемки – польсько-українська спадщина про лемків». Доповідач зосередила увагу присутніх на визначенні та характерних рисах ідентичності цієї етнонаціональної групи, детально розкрила засади та підходи щодо лемків та позиціонування визначень у польському історичному дискурсі.

Вікторія Солошенко, Київ, у доповіді «Німеччина, Польща і Україна: співпраця в питаннях повернення та реституції награбованого та трофейного мистецтва» розкрила вельми актуальні підходи щодо розв’язання цієї гострої проблеми, успадкованої від воєнного часу,  що залишається гострою й донині. Доповідач навела слушні приклади законодавчого унормування підтримки державами справи реституції культурної спадщини народів, виокремила проблемні питання та варіанти їх можливого розв’язання. Вікторія Солошенко дала відповіді також на гострі питання щодо можливостей міжнародного розшуку і збереження втрачених або переміщених культурних цінностей, а також підкреслила на важливості врахування того, яка інформація закладена в той чи той об’єкт культури, чиїм національним інтересам він слугує і що саме символізує. За баченням доповідача, питання повернення або неповернення мають вирішувати двосторонні міждержавні комісії, або відповідна Інституція, яка може бути відновлена або заново створена.

Тетяна Метельова, Київ, у доповіді на тему: «Друга світова війна: культурна і філософська рефлексія екзистенційного зламу» підкреслила співмірність предмету і характеру конференції тим культурно-світоглядним, ціннісним змінам, які відбулися внаслідок Другої світової війни у світі й з особливою виразністю – в країнах Європи. Торкнулася вона й коректності критеріїв визначення поняття «діти війни», адже з огляду на те, що Друга світова війна призвела до екзистенційного зламу у представників навіть не одного покоління, усіх людей повоєнного світу можна розглядати як її жертв – «дітей війни».

Учасники конференції мали чудову можливість здійснити екскурсію до «Центру усної історії» Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Музею Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Організаторами міжнародної конференції слушно передбачалося глибше ознайомлення з навчальною лабораторією «Центр усної історії» на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, яка функціонує з 2011 р. Ідея створення Центру виникла після запровадження нормативного курсу «Усна історія: теорія і практика» який читається студентам – магістрам історичного факультету. Власні проекти Центру реалізуються в рамках цього нормативного курсу і є обов’язковою практичною частиною. При Центрі усної історії функціонує аудіо-відео архів в якому зберігаються усноісторичні документи. На даний час архів Центру налічує близько 800 архівних справ, 4 власні проекти, також до архіву приймаються на зберігання дослідницькі проекти інших авторів. Основні проекти Центру усної історії це – «Радянська повсякденна культура 1970-х – першої половини 1980-х рр.: формування радянського способу життя»; «Заборонена музика в СРСР»; «Революційні події кінця 2013 – 2014 років в Україні: механізми масової мобілізації» та «Україна в роки Другої світової війни: повсякденний досвід виживання». Проект по війні розпочато ще в 2010 році, він налічує більш ніж 360 одиниць інтерв'ю з різних регіонів України. Основною метою проекту було дізнатися, як запам'ятали війну і окупацію пересічні мешканці України. Дослідники і студенти-історики не шукали людей зі специфічним досвідом – учасників бойових дій, в'язнів концтаборів, остарбайтерів тощо. Важливою стала лише наявність особистого досвіду життя під час війни і проживання хоча би в якийсь із періодів війни на теренах сучасної України. З досвідом пошукової та науково-дослідницької роботи у цій царині були ознайомленні учасники Міжнародної конференції.

Також важливою складовою програми Конференції, запропонованою її організаторами, було здійснення екскурсії головною експозицією Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс та презентація фондової колекції «Непрочитані листи 1941-го» і підняття на 36 відмітку Монументу Батьківщина-матір. Учасники Міжнародного заходу пересвідчились у тому, як на державному і музейному рівнях зберігається пам'ять про лихі роки Другої світової війни, як вшановуються в Україні люди, що вистояли у тих випробовуваннях, які нові надбання має музей у відношенні до ветеранів, поколінь, що пережили війну та сучасних засад культури пам’яті.

Поряд з цим було організовано оглядову екскурсію по місту, відвідування Києво-Печерської Лаври, прогулянку Андріївським узвозом, Володимирською гіркою, а також вшанування пам’ятних місць і героїв Революції гідності та знайомство з життям деяких установ і організацій сучасної України, в тому числі і з різноманітною українською кухнею, міським транспортом тощо.

Організатори підвели підсумки Міжнародної наукової конференції, підкресливши її важливість і унікальність, поділилися результатами своїх наукових досліджень, налагодили наукові контакти для подальшої співпраці. Всі учасники і організатори наголошували на тому, що Міжнародна конференція пройшла успішно і на високому науково-організаційному рівні.

Вельми значимим стало й те, що учасники конференції були запрошені на урочистий і гостинний прийом до Резиденції Надзвичайного і Повноважного Посла Республіки Австрія в Україні Герміне Поппеллер. Під час прийому у Резиденції урочисто було підписано Меморандум про співробітництво між ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України» та Інститутом досліджень наслідків воєн імені Людвіга Больцмана Відень-Грац- Раабс.

Міжнародна наукова конференція високого рівня «Друга світова війна: відносини на державному та індивідуальному рівні» започаткувала серію інших наукових заходів Інституту широкого міжнародного значення з метою взаємообміну, поглиблення, виокремлення певних зрізів і малодосліджених проблем історичної науки, апробації отриманих результатів наукових досліджень.

 

Завантажити прикріплення:

Галерея зображень

Перейти до початку