>

Знакові події лютого-2018. Підсумки Мюнхенської конференції

Щорічна Мюнхенська конференція з безпеки з 1962 по 1993 рр. мала офіційну назву «Конференція з військових питань». Очевидна її мета – колективне осмислення світових загроз, у першу чергу пов’язаних зі зростанням глобальної воєнної небезпеки, вироблення лідерами розвинених країн спільного бачення щодо потенційних заходів, спрямованих на ефективне здійснення миротворчої місії Заходу в уже існуючих «гарячих точках» планети та протидію розв’язанню потенційно ймовірних воєнних конфліктів. Тому видаються цілком очевидними великі сподівання, які покладало на цьогорічне представницьке зібрання у Мюнхені вище керівництво української держави.

На жаль, не так сталось, як бажалось: реальний перебіг Мюнхенської конференції засвідчив відверто прохолодне ставлення світової спільноти до нагальних проблем України (як військових, так і економічних) та небажання європейських еліт погіршувати стосунки з Росією. Так, Міністр закордонних справ З. Габріель заявив, що Німеччина навіть підтримає послаблення певних санкцій, застосованих проти Росії, якщо на Сході України буде реалізовано угоду про припинення вогню за допомогою миротворців ООН.

Узагалі ж конфлікт між Україною і Росією розглядався на цьому форумі більше в контексті європейської енергетичної безпеки (проект будівництва газопроводу «Північний потік-2») та кібербезпеки (можливе втручання кремлівських хакерських мереж у політичні кампанії в США та Європі). Тому не дивно, що виступ президента П. Порошенка на Конференції пройшов перед майже пустою залою, а дуже очікувана українською стороною зустріч у «нормандському форматі», внаслідок того, що на Конференцію так і не приїхала делегація німецького МЗС, так і не відбулась. І хоча, підводячи підсумки, Міністр закордонних справ України П. Клімкін зазначив, що Мюнхенський форум досяг певних позитивних результатів для нашої країни, навіть він визнав, що ключові для нас питання безпеки так і не були вирішені: «на майбутнє, певна логіка подальших кроків... для глобальної системи безпеки напевне буде визначатися не на Мюнхенській конференції...» – підсумував український речник.

Щодо причин відсутності значимих результатів з вирішення української проблеми можна констатувати, що судячи з виступів президента України та інших членів делегації, наша зовнішня політика і дипломатія все ще не подолала остаточно свою провінційність, зацикленість на внутрішній кризі, не виявила здатність вписати проблеми української безпеки в загальносвітові тренди. Протягом уже не першого року продовжують лунати одні й ті самі меседжі: Росія – агресор, Україна – передовий форпост захисту демократії, а тому необхідно оголосити хрестовий похід проти Росії. Усе це, як і обіцянки нарешті розпочати реформи, вже не може привернути увагу учасників Мюнхенського зібрання, втім, як і переконати громадян ЄС в необхідності посилити тиск на Росію.

Про відсутність належного аналітично-прогнозного рівня свідчить і висвітлення Мюнхенської конференції українськими ЗМІ, увага яких здебільшого була прикута до перебування на конференції М. Саакашвілі, кількості людей у залі під час виступу Порошенка, пошуку винних у зриві засідання «нормандської четвірки». І це в той час, коли в Мюнхені палко обговорювали доленосні для планети питання, серед яких – тектонічні демографічні зсуви. Зокрема зазначалось, що до кінця 2018 р. кількість африканців, які страждатимуть від голоду, сягатиме 50 млн осіб. І першою жертвою масової міграції африканських народів стане саме Європа. Відтак, Євросоюз нині намагається розробити стратегію стримування потоків мігрантів до 2030 р.

Крім того, як підрахували організатори конференції, збільшення споживання електроенергії внаслідок зростання населення в Індії і КНР призводить до стрімкого підвищення рівня забрудненості повітря та води. Як наслідок, сьогодні забруднення повітря вбиває значно більше людей, аніж підчас будь-якого локального збройного конфлікту. Що, своєю чергою, штовхає світ до прискорення розбудови інфраструктури для альтернативних джерел енергії. Не останнім було й питання підняття рівня світового океану, який за останні 20 років зріс на понад 80 міліметрів, через що цілі держави, такі як тихоокеанські Науру і Тонга, а також Мальдівські острови занурюються під воду. Розглядались і питання змагання КНР і США в розвитку новітніх технологій та створення штучного інтелекту тощо.

Отже, нездатність сформулювати власну державницьку позицію з приводу всіх цих глобальних проблем безумовно аж ніяк не сприяє зростанню авторитету української держави у світі, довірі та повазі до її нинішнього правлячого класу і прагненню поглиблення співробітництва з українськими політичними та економічними елітами. Водночас слід зазначити, що зниженню статусу Мюнхенської конференції сприяє внутрішня структурна розбалансованість самого Заходу, що наростає, його нездатність консолідуватися під тиском глобальних проблем сучасності. Одним з найбільш обговорюваних питань на конференції була нагальна необхідність реформи ЄС (як зазначають аналітики, у Європі зараз чотири різні плани реформування Союзу, кожен з яких лобіюється окремою групою держав-членів). А від того, на що перетвориться Євросоюз, у недалекому майбутньому значною мірою залежатимуть і перспективи України.

Зрозуміло, що проблеми самого Євросоюзу сприяють витісненню на периферію питання допомоги Україні, адже Європейські політичні еліти зараз більше непокоїть майбутнє новоствореної коаліції в тій же Німеччині, аніж війна на Сході нашої держави. І тут українським політикам та дипломатам також потрібно шукати інші підходи до ЄС, так би мовити, через їхні власні проблеми.

Про втрату Заходом єдиної узгодженої позиції з міжнародних питань свідчать і зростаючі непорозуміння між ЄС і США, що постійно загострюються після приходу до влади у Вашингтоні Д. Трампа. Згадаймо хоча б те, що американський Президент одразу після свого обрання закликав своїх союзників по НАТО в Європі збільшити видатки на їхню оборону до 2% ВВП. Крім того, незрозумілою для європейців залишається політика Д. Трампа щодо НАТО й Росії, що породжує невизначеність серед європейських партнерів Вашингтона. В ЄС не впевнені в готовності Д. Трампа гарантувати їхню безпеку за будь-яких обставин, що посилює в Європі популістські антиамериканські настрої. Не менш болючим є питання створення в Європі єдиної армії, адже далеко не всі країни ЄС підтримують таке рішення. У США ж вважають, що це було б дублюванням функцій НАТО і не бажають формування органу, який би підривав авторитет трансатлантичного альянсу, завдяки якому Вашингтон має значні важелі впливу на Європу.

Усі ці проблеми вимагають якомога більш швидкого підвищення ефективності як зовнішньої, так і внутрішньої політики України.


Олександр ШМОРГУН
кандидат філософських наук, доцент, провідний науковий співробітник
ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»

Перейти до початку