Ми побачили, яку величезну роботу зробили співробітники музею, щоб докорінним чином змінити саму концепцію підходу до показу війни відповідно, враховуючи вимоги сучасного етапу української історії.

По-перше, у центрі уваги нині перебуває Україна, її роль у Другій світовій війні, звідси україноцентричність експозиції.

По-друге, і це також надзвичайно важливо, акценти зроблено на осмисленні ролі і трагедії пересічної людини на війні серед горя, крові, смертей, нелюдських страждань.

Усі композиції залів Музею акцентують увагу відвідувачів на тому, що Україна внаслідок свого геополітичного та геостратегічного становища стала одним із основних плацдармів німецько-радянського фронту. Упродовж 35 місяців на її теренах велись активні бойові дії регулярних військ. Маршали, генерали, українці за походженням очолювали фронти. Вражають людські втрати України. За деякими оцінками, вони сягають від 8 до 10 млн. осіб.

З поміж усіх народів, які опинилися під владою Німеччини, чи не найбільше постраждав український. Але, разом з тим, він ціною мільйонів своїх життів зробив величезний внесок у перемогу над Німеччиною.

Експозиція музею переконливо свідчить, що Україна не була ініціатором війни. Її спровокували правлячі кола двох тоталітарних режимів – нацистського і комуністичного. Особливо приголомшуючою є експозиції колективної трагедії і величезних втрат нашого народу у Залі Пам’яті, його матеріали у яскраво-образній формі з залученням предметів українського народного побуту та етнографії  увічнюють невмирущу пам’ять про героїчне і трагічне у долях українського народу. Реліквійно-образні композиції «Стіна Пам’яті», «Журавлиний клич», «Повоєнне дитинство» з великою емоційністю і силою доносять до нас той вселенський біль та журбу за мільйонами загиблих українців під час Другої світової війни.

Не залишили нас байдужими експозиції, які розповідають про героїчний спротив українського народу проти фашистських загарбників на окупованих територіях. В музеї представлені матеріали про діяльність Української повстанської армії (УПА). Численні експонати розповідають про низку соціально-політичних проблем у повоєнній Україні – депортація кримськотатарського народу, голод 1947 р., збройне протистояння всієї державної воєнної машини тодішнього СРСР тощо.

Члени профспілкового активу, Дирекція Інституту та члени колективу висловлюють щиру вдячність заступниці генерального директора Музею Любові  Володимирівні  Легасовій за чудову організацію цього заходу та дійсно високопрофесійний лекційний супровід, Генеральному директору музею Ковальчуку Івану Петровичу, дирекції та науковому колективу.